Вибрані твори в двох томах. Том I
- Автор: Ткач Дмитрий Васильевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том I». Краткое содержание книги:
В одному тільки вони не можуть добитись точності: ніяк не візьмуть висоту. Кинуться на наші окопи, залишать на схилі трупи солдат і офіцерів і відкочуються в своє розташування як пес, що ховається після бійки зализувати рани.
— Оце, поки їхня артилерія б'є, я ще раз… — каже Валерик?І вже знову котиться вниз. Ворожі снаряди падають в районі оборонних ліній, і Валерикові вони не страшні. Йому треба боятись тільки ворожих снайперів… Ось уже, видно, якийсь помітив його, бо куля вдарила об камінь зовсім рядом і зафурчала відлетівши рикошетом.
Але Валерик знає, як обдурити снайпера. Він бере з землі каску, кладе її на камінь так, щоб вона ледве виднілася, а сам не підводячись, відповзає вбік. На цей раз снайпер не промахнувся. Збита кулею каска покотилася по землі. Це — добре Снайпер подумає, що влучив у живу ціль.
А Валерик уже порається в іншому місці, тугіше набиває сумки зарядженими дисками, пхає за пазуху наповнені патронташі, гранати. Але треба поспішати. Артобстріл ось-ось закінчиться. А до того, як німці підуть в атаку, треба бути на місці.
І він, хитруючи, петляючи рівчаками та ущелинками, щасливо дістається до своїх окопів.
Там уже тривога: довго немає Валерика! А коли побачили його біля себе, — товстого, незграбного й такого рідного, — то аж обнімати почали. Лають за те, що так одчайдушно ризикує собою, але та лайка на похвалу схожа.
Розібрали патрони, диски, гранати, знову кожен зайняв своє місце.
Прийшов з КП Гобаладзе. Похмурий, лютий, аж з лиця чорний. Він нічого не приховує від своїх бійців. Навпаки, говорить всю правду, хоч вона й дуже гірка.
— Просив у Жиділова поповнення, але поповнення не буде. Наказав тримати рубіж тими силами, що є… Людей зайвих немає. Ясно?..
— Ясно… — Бійці іншого й не чекали. — Самі розуміємо…
— Боєприпаси витрачайте економно. Але й себе бережіть. Не забувайте, що кожен з вас за взвод воює… За роту!..
Вже цілу годину кипить бій.
Фашисти наступають колонами. А відкочуються, як перелякана отара овець. Одначе атак не припиняють. Видно, вирішили будь-що вибити захисників міста з окопів.
Севастопольці маневрують, швидко й непомітно для ворогів перебігають з місця на місце, стріляють то поодинці, то групами, і ворог ніяк не може збагнути, де в них найслабше місце оборони, щоб саме туди вдарити.
Не стало мін. Мало, зовсім мало залишилось патронів і гранат. Тому кожен стріляє тільки тоді, коли твердо переконаний, що не промахнеться. Жодна куля не повинна пропасти марно!.. А гранати притримують. Вони ще знадобляться!..
Бійці вже ледве тримаються на ногах від перевтоми. Очі у всіх хворобливо блищать. Обличчя чорні від гару і пилу. Голоси захриплі. Та вони вже й на людей не схожі — обірвані, чорні, закривавлені, обмотані брудними бинтами, з зарослими обличчями.
Але — стоять!
Поранені не просять допомоги, бо знають, що ждати її немає звідки. Іліту Даурову вдарило осколком у голову. Вона сама собі перев'язала рану. Але невдало. Кров просочується крізь марлю, і на неї густо осідає гарячий пил. Біль туманить їй мозок, сліпить очі. Але вона не залишає окопу, а разом з іншими перебігає з місця на місце, ретельно цілиться, стріляє і щось викрикує по-осетинському, може, сама того не помічаючи.
Нарешті атака фашистів знову захлинулась.
І тоді знесилене тіло відмовилось підкорятися мозкові. Даурова лягає грудьми на бруствер, і здається, що вираз обличчя у неї до всього байдужий. Вона мовчить, тільки водить запаленими очима туди й сюди… Вона бачить, що там, унизу, фашисти перешиковуються. Виходить, знову будуть атакувати. В котрий це раз?… Давно вже й лік загублено тим атакам.
Лежать і бійці, відпочивають, важко хапають гаряче повітря широко відкритими ротами. Ждуть… Кожен знає, що тут, на оцьому місці, йому треба битися до останнього патрона. А якщо доведеться загинути, то в жорстокому бою.
Кожен це знає. Але ні в кого в очах не видно страху.
Ніякого страху не відчуває й Валерик, хоч йому теж добре відомо, який його тут може чекати кінець. Він відкрив диск і лічить патрони. Один, два… п'ять… двадцять… тридцять два… На цій цифрі його рахунок обірвався. Тридцять два патрони в дискові. Отже, він мусить знищити ще тридцять два гітлерівці.
Жодної кулі не випустить повз ворога. Стрілятиме так, щоб бу» ло напевне, без промаху.
А ще є три гранати. Це, як кажуть, буде на закуску. Як уже не лишиться жодного патрона. Гранатами він теж не промахнеться. Кожну з них кине в саму гущу ворогів…