Таємниці розкриває санскрит
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «Таємниці розкриває санскрит». Краткое содержание книги:
Варуні приносять в пожертву тварин чорної масті. «Варуна — це ніч» — мовить один давній індійський текст. І можна припустити, в світлі цього, зв'язок нашого слова вороний з іменем Варуна. В Україні чимало гідронімів і топонімів на Ворон- (СГУ, 121–122).
У грі «Ворон» Ворон хоче звести зі світу дітей і красну панну, що, звичайно ж, наводить на здогад Врітру й Варуну. Найдавніша міфічна форма грізних зимових сил в українському фольклорі — то дивний олень з дев'ятьма рогами, якого нагледіла у віконце Господиня-Сонце й звеліла спіймати для себе. Цей тур-олень у колядках іноді зоветься і царем, якого Громовик волочить чагарями, прив'язавши до свого сідла. «Цей міфічний цар, — зазначає І.Нечуй-Левицький, — то образ зими з чорними хмарами, з снігом, з вітром, морозами, — то індійський лихий Врітра, ворог Громовика-Індри. Зима здавалася народові звіром, що краде сонце і блискавку і держить їх у себе, в образі красної панни на золотому стільчику. В колядках Білорусі говориться про такого самого звіра, котрий гадиною лежить у чистому полі під білим каменем» (СУН, 42).
Неважко помітити, що саме цей сюжет з оленем — головна сюжетна лінія у «Рамаяні». Бо саме з лісу Дандака, назва якого знаходить свого українського двійника в Україні, на південно-західному узбе<218>режжі Криму, Сіту викрав злий Раван («Ревун»). А перед тим він підіслав до хижки, в якій жили вигнанці зі свого царства Рама й Сіта, дивної краси оленя — насправді свого поплічника. Сіта, щойно помітила його, відразу забагла його мати, тому Рама й мусив кинутися за ним на лови. А тим часом Раван, вдавши святого й смиренного відлюдника, підступно викрав Сіту, за що врешті-решт і наклав усіма своїми десятьма головами.
Тож дослідники давно помітили, що в епічному конфлікті Рами з Раваном через Сіту виразно прозирається ведійський міф про протистояння Врітри з Індрою, котрий в українському фольклорі виступає як Громовик-воїн (Іван Княжевич, Йван-громовик), Громовик-пастух, Громовик-хлібороб або Громовик-ловчий. З іншого боку, конфлікт Рами і Равана, як і боротьба Індри з Врітрою — не що інше, як відбиття календарної, землеробської міфології. У «Рігведі» Сіта шанується як богиня ріллі, «польова царівна». А в «Рамаяні» вона з'являється на світ із борозни, що її з ритуальною метою проорав цар Джанака, який і став названим батьком Сіти. Закінчується ж «Рамаяна» тим, що Сіта знову повертається туди, звідки й прийшла — в обійми рідної матері-землі. Символіка землеробського міфу помітна в «Рамаяні» в численних згадках про те, як в'яне й ціпеніє природа, коли Раван викрадає Сіту. І навпаки, визволення Сіти й повернення Рами з дружиною в Айодг'ю, столицю царства Кошали, де Рама сідає на престол, знаменується оживанням природи й буянням усілякого зела.
Ведійська Сіта вважалася дружиною Індри, а Індра в «Рігведі», окрім того, що був непримиренний воїтель з асурами, означається ще й «господарем поля». Тобто Індра «Рігведи» — це Рама «Рамаяни». Суміщення на міфологічному рівні образів Рами й Індри полегшилося тим, що і Рама і Індра вславилися подвигами проти всіляких демонів — асурів та ракшасів.
Риси землеробського божества мало властиві самому Рамі, зате вони повною мірою властиві однойменному з Рамою Баларамі, старшому братові бога Крішни. Баларама, що має імена Баладева, Балабгадра, Балавіра, має і ім'я Рама, він вважається частковим утіленням бога Вішну. Тоді як Рама, герой «Рамаяни» вважається повним і сьомим втіленням Вішну, а Крішна — восьмим. В індійській міфології Баларама (форма хінді — Бальрам) недвозначно пов'язаний із землеробством. Атрибутом і зброєю його є плуг, через що він має епітети Халадгара — «Плугодержець» і Халаюдга — «Озброєний плугом». Він — Білобог, а Крішна — Чорнобог, як те випливає з одного давньоіндійського міфа, за яким вони народилися відповідно від білої та чорної волосини бога Вішну, аватарами-втіленнями якого вони і є.
З іншого боку, цікава і їхня коль<219>орова символіка: якщо Крішна має темносиню забарву шкіри й жовте вбрання, то Баларама має золотаву забарву шкіри й синє вбрання. Тобто й на барвному рівні вони виступають як дві протилежності. Ця протилежність засвідчується і щодо участі у війні, описаній у «Махабгараті»: якщо Крішна виступав на боці братів-пандавів, то сам Баларама та ядави — плем'я Крішни та Баларами — виступали на боці братів-кауравів, двоюрідних братів і супротивників пандавів. Щодо Крішни й Баларами слід особливо відзначити те, що їхні імена й епітети широко відбиті в прізвищах запорозьких козаків та сучасних українців.
Отже, в світлі ототожнення: рамаянівська Сіта — рігведійська Сіта, рамаянівський Рама — ведійський Індра, рамаянівський Раван — ведійський Врітра видно, що боротьба Рами з Раваном — це справді різновид рігведійського міфу про битву Індри з Врітрою. Композиція «Рамаяни» повторює композицію ведійського міфу: божество родючості опиняється в полоні злих, темних сил потойбічного світу, на його пошуки вирушає чоловік-божество, долає демонів-крадіїв і повертає на землю, «воскрешає» жертву. Ця тема звучить у багатьох епічних і фольклорних творах багатьох народів, серед них і українського, особливо в казках, де царевич або хоробрий юнак вирушає в похід на злого царя, який викрав царівну, й після численних пригод визволяє її. Ця ж тема властива й «Іліаді» Гомера, де Сіті тотожна прекрасна Гелена — «Сонце», через викрадення якої і почалася знаменита Троянська війна.
З Рамою і Сітою пов'язаний і прадавній весільний звичай — сваямвара, що дійшов до нас із часів матріархату, коли дівчина сама вибирала собі чоловіка. Подібний звичай згадує француз Боплан в своєму «Описі України» ще в XVII ст. (детальніше про це — в окремій статті).
Як в індійців, так і в українців земля обожнюється, і такі уявлення й досі збереглися в українців у порівняно чистому вигляді. В народі помітне глибоке поважання землі. «Земля — мати наша» — кажуть у народі. Бити по землі дрючком без потреби — тяжкий гріх. Клятьба землею — найстрашніша клятьба, і при цьому звичайно цілують землю, а іноді навіть з'їдають шматочок її на доказ своєї правоти. Вираз «щоб тебе земля не прийняла» є виразом найбільшої ненависті. І навпаки, вираз «щоби ся мав, як свята земля» виражає найвищу доброзичливість (Вовк, 176). В обійми святої матері-землі, яка й спородила її, повернулася Сіта.
Так само, як і індійці, й українці боготворили ще одну стихію — вогонь. Він святий і мститься тому, хто його не шанує. В давнину ним вершився божий праведний суд, бо люди непохитно вірили, що безневинна людина не згорить у вогні. Таке уживання вогню подекуди й досі відоме в нашому весільному ритуалі. На Волині, зокрема, коли молода йде до церкви на вінчання, то переступає через вогонь, бо вважається, що вогонь спалить дівчину, якщо вона втратила цноту і обманює молодого (Іларіон, 31). Подібне випробування вогнем мусила пройти й Сіта, коли дехто <220> запідозрив її, що побувала в полоні у Равана, в невірності Рамі. Вона ввійшла в полум'я і вийшла з нього живою і неушкодженою, довівши всім свою чистоту й подружню вірність. Взагалі випробування вогнем, так звана агні-парікша, дуже часто згадується в давніх індійських джерелах, особливо в епосі.
Таким чином, сюжет «Рамаяни» сходить до ще ведійських уявлень про битву Індри й Врітри, де перемога Індри символізує настання Нового року, відродження природи до життя після зими і відбиває календарну, тобто землеробську міфологію. Саме така міфологія була властива насельникам Давньої України ще за трипільських часів.