Таємниці розкриває санскрит
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «Таємниці розкриває санскрит». Краткое содержание книги:
Лакшмі має ще одне ім'я — Падма, яке означає «Лотос», а лотос — найраніша й найпоширеніша емблема Сонця, символ незаплямованої чистоти й духовної досконалості, довершеності творіння. Вішну в одній із своїх чотирьох рук тримає лотос (в інших трьох — булаву-данду, диск-чакру та мушлю). Лакшмі, дружина Вішну, під час творення світу плавала на пелюстках розквітлого лотоса. На лотосі, який виростає з пупка Вішну, спочиває творець світу Брахма, а Вішну й Брахма разом із Шівою складають індійську трійцю, так звану трімурті, й уособлюють тризуб. Із лотосом на індійському грунті пов'язана величезна кількість божественних і міфічних персонажів, царів і мудреців, рослин, сузір'їв та важливих термінів. Боги й царі сидять на лотосових тронах, лотос — один із провідних образів в образотворчому мистецтві, архітектурі, іконографії, поезії. Епітети зі значенням «Лотосоокий» найчастіше вживаються саме щодо Вішну та двох його найпопулярніших аватар-перевтілень — Рами й Крішни, а «Лотосоока» — щодо їхніх дружин. Червоний лотос — символ сучасної Індії.
Неабияку роль в уявленнях давніх індійців відіграє синій або блакитний лотос. В епосі, наприклад, часте порівняння очей Крішни <208> саме з синім лотосом, а такі лотоси, як стверджують ботаніки, росли колись в Україні, зокрема, й на Дніпрі. Вкрай цікаве й те, що в епосі очі Крішни порівнюються навіть із квітками льону, а льон, як відомо, в Індії не росте, зате на історичній Волині він — споконвічний.
На означення синього або блакитного лотоса санскрит знає близько десятка слів — утпала, індівара, пушкара, раджіва, канвала тощо (ESD, 269). Деякі з цих слів сьогодні — популярні чоловічі й жіночі імена. Ім'я Раджів, наприклад, мав син Індіри Ганді, свого часу, як і його мати, прем'єр-міністр Індії. Саме ім'я Індіра — одне з імен Лакшмі, і недарма українська композиторка Леся Дичко свою ораторію, присвячену Індірі Ганді, назвала «Індія-Лакшмі». Слово індіралай, також вживане на означення синього лотоса, дослівно означає «Оселя Індіри», тобто Лакшмі. Принагідно зазначимо, що Індіра Ганді — почесний доктор Київського університету імені Тараса Шевченка і їй, під час перебування в Києві, незабутній Олесь Гончар вручив томик поезій Рабіндраната Тагора українською мовою, що їх переклав відомий український дипломат, чудовий знавець бенгальської мови й творчості Великого Бенгальця Віктор Батюк, котрий не так давно передчасно пішов з життя. До слова сказати, у самого Рабіндраната Тагора очі теж були сині.
У назві на означення синього лотоса — раджів — наявний компонент радж- «цар», «раджа». У зв'язку з чим привертає увагу цікава й значуща подробиця: на волинському Світязі водяну лілію, цей український лотос, називають цар-зіллям. Що підтверджує високий статус цієї чарівної квітки в уявленнях українців.
Таким чином, зовсім не випадково виявляється стільки спільного між «Лісовою піснею» і «Рігведою». Як не випадковим виявляється й інтерес Лесі Українки до самої «Рігведи», цієї найдавнішої писемної пам'ятки стародавніх індійців, яка по праву вважається найпершою пам'яткою і всіх індоєвропейських народів. <209>
«Рамаяна» і деякі українські фольклорні паралелі
Давньоіндійська епічна поема «Рамаяна» цікава для українця не тільки як високохудожній витвір індійського генія, але і як цінна історична пам'ятка, ті чи інші реалії якої мають аналогії в українському фольклорі, звичаях, обрядах та уявленнях. А в самій Індії «Рамаяна» — настільна книга, на ній виховувалося і виховується кожне покоління індійців. Ця пам'ятка розповідає про життя і подвиги легендарного царевича Рами.
Царевич Рама був найстаршим, найдужчим і найдостойнішим із чотирьох синів царя Дашаратхи, у якого було три дружини. Рама народився від найстаршої, тому й мав, за давньою традицією, зійти на царський престол як найстарший син, про що вже й оголосив старий батько. Народ захоплено зустрів цю звістку і став радісно готуватися до коронації свого улюбленця. А перед цим Рама повернувся з сусіднього царства, де брав участь у весільному змаганні — сваямварі. <210>
Цього разу треба було підійняти важезний лук бога Шіви й натягнути тятиву того лука. З цим завданням блискуче впорався тільки царевич Рама — він не тільки підійняв лука, а й натягнув його тятиву так, що вона лопнула. Отож саме його уквітчала весільною гірляндою красуня-царівна Сіта, котра й стала йому відданою дружиною.
Здавалося, все складається якнайкраще. Та не так сталося як гадалося. Бо на перешкоді стала наймолодша і найулюбленіша дружина царя Дашаратхи — Кайкеї. Колись вона вилікувала цілющим зіллям тяжко пораненого в битві Дашаратху, і той на знак вдячності пообіцяв у будь-який час виконати три її заповітні бажання. І ось тепер Кайкеї висловила чоловікові свої заповітні бажання: щоб на престол сів не Рама, а її син Бгарата. І щоб Рама пішов із країни у вигнання на довгі чотирнадцять років і не заважав її синові правити.
Цар Дашаратха, хоч і безмежно вражений підступністю наймолодшої дружини, не міг порушити царського слова, даного колись, і мусив сповнити бажання Кайкеї. А Рама, як слухняний і чеснотливий син, скорився батьковій волі й виконав синівський обов'язок. Разом із ним пішли в тривале й сповнене небезпек вигнання його дружина — прекрасна Сіта, й відданий брат Лакшман. Багато зазнали вони злигоднів та поневірянь, багато подолали всіляких перешкод перш ніж опинилися на березі ріки Годаварі, у величезному лісі Дандака, де жили уславлені відлюдники й мудреці. І троє вигнанців вирішили пожити біля них, засвідчити їм свою повагу, почути й собі від них мудре слово.
Та саме тут і сталося найстрашніше: повелитель злих, темних сил Раван, якому не пощастило на сваямварі запопасти Сіту собі в дружини, вирішив викрасти її силоміць. Один із його поплічників перекинувся золотим оленем, хитрощами заманив Раму й Лакшмана в лісові нетрища, а підступний Раван, прикинувшися святим відлюдником, викрав беззахисну Сіту й помчав на повітряній колісниці в своє царство, на острів-столицю Ланку. Він ув'язнив її в золотому палаці й лестощами та хитрощами почав добиватися в неї, щоб вона забула про Раму і вийшла заміх за нього. Проте Сіта лишалася непохитною, з презирством відмітаючи всі погрози й посули нечестивого демона.
А вбиті горем брати, Рама й Лакшман, довго блукали нещасливим для них лісом, шукаючи Сіту, поки не зустріли Ханумана — мудрого й безстрашного царя мавп. Хануман переплив море, пробрався в палац Равани, відшукав Сіту й передав їй, що Рама близько й невдовзі визволить її з неволі. Незабаром Ланку було взято штурмом, Рама здолав лихого Равана в жорстокому герці й визволив із полону кохану дружину. Троє вигнанців <211> повернулися в свою країну Кошалу, столицею якої було місто Айодг'я, де Рама став мудрим і справедливим царем.
Сіта відтоді стала взірцем для кожної індійської жінки, бо вона — віддана чоловікові, ніжна й любляча дружина — стійко й мужньо перенесла всі злигодні, які випали на її долю. І Рама став улюбленим героєм усієї Індії — символом чесності й мужності, відданості й самопожертви, уособленням ідеального правителя, нищителем темряви й зла, неправди й кривди, взірцем справжнього сина, брата й чоловіка. Його ім'я і сьогодні входить у назви індійських міст і сіл, в чоловічі імена, важливі соціальні поняття й терміни. Словосполучення рамрам та сітарам стали привітаннями й водночас короткими молитвами, що їх щирі індійці благоговійно повторюють при найменшій нагоді багато разів на день. Вираз рамрадж постійно зустрічається в газетах і промовах політичних діячів, означаючи царство справедливості, гідне й достойне управління державою, мудру політику; вираз цей дослівно перекладається як «царство Рами», маючи на увазі ідеальну країну з досконалим управлінням, де люди не знають утисків і кривди, гноблення і злиднів. Вираз рамдгануш, дослівно «лук Рами», означає райдугу, веселку, слово рамнамі, дослівно «з іменем Рами», називається тканина, що особливо цінується: її прикрашають багато разів повторені написи санскритом чи хінді імені «Рама».