Таємниці розкриває санскрит
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «Таємниці розкриває санскрит». Краткое содержание книги:
Гімн цей справді свідчить про тонке сприйняття природи безвісними творцями «Рігведи», а сам образ Араньяні напрочуд перегукується з образом Лесиної Мавки. Цілком можливо, що й цей гімн Леся прочитала у французькому перекладі Менара і твір вразив її надзвичайним перегуком із поетичними переказами й легендами, на які щедра волинська земля.
Слід зазначити, що на цей гімн звернув увагу й перший український санскритолог Павло Ріттер (1872–1939), якому цього року якраз минає 60 років від дня смерті, а в квітні 1997 року минуло 125 років від дня народження. Ще в 30-і роки він переклав цей гімн під назвою «До лісової феї» українською мовою, але побачив світ переклад лише 1982 року, коли у видавництві «Дніпро» вийшла Ріттерова антологія давньоіндійської літератури «Голоси Стародавньої Індії».
«Лісова пісня» навіює ще одну асоціацію, яка стосується образів Лукаша й Мавки. Як для індійця улюбленим є образ юного Крішни з сопілкою, на чарівний поклик якої звідусіль збігаються такі ж юні пастушки-гопі й починають довкола нього радісні хороводи, так і для українця традиційно улюблений образ малого пастушка з сопілкою, що пасе корів. Хоча образ Крішни любий індійцеві у будь-якому вияві — чи то дитини-воїна, чи то мудрого політика, чи то божества. Крішна виріс серед пастухів, інше його ім'я — Гопал, Гопала, що якраз і означає «Пастух» (досл. «Захисник/Охоронець корів, худоби»). І як Радгу (пор. українське жіноче ім'я Рада), юну пастушку, закохану в Крішну й улюбленицю його, чарують мелодії вічно юного сопілкаря, точнісінько так само й Мавку чарують мелодії Лукашевої сопілки. Та й саме ім'я Лукаш напрочуд перегукується із сучасним індійським чоловічим іменем Локеш, яке постало з давнього терміну на означення божества — «Владика світу», «Правитель/Цар»(СРС, 558). Де лок- «місце», «земля, «світ», а — іш (іноді — еш) означає «бог», «небесний владика» <206> (СРС, 111, 557). Компонент Лок- входить в імена й епітети Вішну: Локнатх — «Цар світу/землі», Локпаті — «Батько/Захисник світу/землі») та його дружини Лакшмі: Локматрі — «Мати світу/землі», Локджанані — «Народителька світу/землі» (SED, 483–484).
Одним із епітетів Крішни є Дваракеша, де Дварак— столиця Крішни, звідусіль оточена водою. Все ім'я має значення «Володар/Владика Двараки». Ця столиця опустилася під воду після смерті Крішни, яку індійська традиційна хронологія датує 18 лютого 3102 року до н.е.
Що перегукується з волинськими легендами про затонуле місто на дні Світязя. Цікаво, що не так далеко від Волині, вже біля іншого Світязя, в Туровській землі, маємо назву Дворець. А назви Дварак і Дворець — тотожні. Ще один Світязь є на півдні Литви. Таке сусідування трьох Світязів, особливо волинського й туровського, якраз в ареалі замешкання ятвягів і туровців, видається невипадковим і ще раз нагадує про споріднені рігведійські племена яду й турвашу, про Яду й Турвашу, родоначальників ядавів-ятвягів і турвашу-туровців. А Яду й Турвашу, як засвідчує давньоіндійський міф — рідні брати. Тобто і їхні племена — братні.
З епітетом Крішни Гопала, який має різновиди Гопа, Гопака, Гопалака, (сучасне звучання Гопак та Гопалак), споріднена й назва нашого знаменитого гопака, яка означає «пастушок». Цей танок, певно, був колись пастушницьким і воїнським танком, ща мав магічне значення. Недарма він так полюбився запорозьким козакам, теж, по суті, професійним воїнам. Крішна якраз і був пастушницьким та воїнським божеством, тоді як його старший брат Балавіра (Балвір, Бальвір, Балбир в українських прізвищах) — землеробським, що й засвідчує його атрибут — плуг.
Крішна — земне втілення Вішну, захисника світу, Всевишнього, а його дружина Рукміні — втілення Лакшмі, дружини Вішну. Лакшмі — богиня щастя, багатства й сімейної злагоди, ім'я її та функції тотожні латиській та литовській Лайме, теж богині, ім'я якої і сьогодні популярне в прибалтійських народів — його має, наприклад, відома співачка Лайма Вайкуле. На слов'янському грунті, судячи з усього, індійській Лакшмі й прибалтійській Лайме відповідає Лада, дружина бога Ладо, тотожного індійському Вішну. Польський історик Стрийковський свідчить, що свято богові Ладо відзначалося з 25 травня до 25 червня, тобто воно було тотожне святові Йвана Купали.
У латишів і литовців Лайме — богиня щастя й долі, вона допомагає дівчатам вибрати нареченого, веде молодих до вінця, а в латиських народних піснях пов'язується з Сонцем. Нагадаємо принагідно, що досліджував ці пісні Кріш'ян <207> Барон, ім'я якого і є дещо видозміненим варіантом імені Крішна. У наших весільних піснях слово ладо вживається щодо молодого чи молодої, а у веснянках — як приспів. Густинський літопис (XVII ст.) пише, що Ладо — бог одруження і всілякого благополуччя, що йому приносять пожертву ті, хто прагне одруження і щасливого подружнього життя. Чеська пам'ятка, датована 1202 роком, ототожнює Ладу з Венерою (ДВ, 110–111). А Вішну й Лакшмі — батьки бога кохання Ками (Камадеви), озброєного луком із тятивою з бджіл і квітковими стрілами, якими він вражає серця і зароджує в них кохання.
За легендами, прекрасна Лакшмі, як і Афродіта, постала з піни морської, коли на початку світу боги сколочували первісний океан. Інші легенди називають Лакшмі донькою легендарного мудреця-брахмана Бгрігу, який доводився прадідом Яду й Турвашу по матері. Як утіленням Вішну є Крішна й Рама, так утіленням Лакшмі є Сіта, дружина Рами, героя «Рамаяни», й Рукміні (пор. литовське прізвище Рукмане), дружина Крішни й донька царя Бгішмаки (ім'я тотожне українському прізвищу Бушмака). У війні, описаній в «Махабгараті», яку індійська традиція відносить до 3138 року до н.е., Крішна виступає на боці пандавів. Тоді як його плем'я, ядави, тотожні літописним ятвягам, і старший брат Баладева виступали на боці кауравів, двоюрідних братів пандавів. А військо кауравів очолював могутній воїн Бгішма, ім'я якого знову-таки перегукується з українським прізвищем Бушма. Обидва імені, Бушма й Бушмака, означають «Грізний» і сходять до санскритської дієслівної основи бгая- «боятися», «відчувати острах» (СРС, 475). Тобто ці імена мають типове для воїна значення — «той, хто наганяє на ворогів страху», «той, кого бояться вороги».