Таємниці розкриває санскрит

Проте існують і інші свідчення. У «Синопсисі», історичній праці, яка базується на літописних джерелах і свідченнях польських істориків, говориться, що поляни прийшли до Києва з південних степів, що Аскольд і Дір були нащадками полянського князя Кия (Боровський, 8). Середньовічні автори Длугош і Стрийковський, котрі користувалися літописами, що не дійшли до нас, стверджують: після смерті Аскольда й Діра від руки новгородського князя Олега князівська династія, започаткована Києм, припинила своє існування.

Таким чином, остання версія схильна розглядати Аскольда й Діра як прямих нащадків Кия. Вва<227>жається, що обидва вони — полянські князі і що Кий зі своїм родом прибув із півдня. Що Аскольд і Дір мають слов'янське, а не варязьке походження. Саме цієї версії дотримується сьогодні більшість дослідників. Вона найбільш вірогідна, бо саме на півдні України знаходимо чимало свідчень на користь цієї версії.

Античний автор Діодор Сіцілійський (ІІ ст. до н.е.), подаючи свою версію про походження скіфів, мовить, що у Скіфа, сина Зевса й напівдіви-напівзмії, було двоє синів на ім'я Пал і Нап, які, розділивши доти спільне царство, очолили племена, названі за ними палами й напами. Нащадки Пала й Напа поширили свої володіння до Фракії. Отож пали й напи жили в Європейській Скіфії (Раевский, 24–25).

Цю легенду підтверджують епіграфічні й топонімні дані. Зокрема, в Криму, стародавній Тавриці, Тавриді, фіксуються фортеці Палакій і Напит. Скіфолог Д.С.Раєвський назву фортеці Палакій схильний виводити від терміну пал із значенням «воїн». Тож назва Палакій, за ним, означає «Воїнове», «Воїнське», «Воїнь». І вважає, що саме так — Палакій — називалася пізньоскіфська столиця в Криму, розміщувана на городищі Керменчик у Сімферополі (Там же, 134–135). Засновниками цього скіфського царства, що виникло наприкінці ІІІ — на початку ІІ ст. до н.е., були цар Скілур та його син Палак, на честь якого нібито й було названо місто. Саме про Палака повідомляє Страбон, що 110 р. до н.е. йому завдав поразки Діофант, полководець понтійського царя Мітрідата VI Євпатора, імені якого, в свою чергу, завдячує назва теперішньої Євпаторії. Ці події детально описуються в написі на честь Діофанта, датованому кінцем ІІ ст. до н.е. (Соломоник, 21–24). Слід відзначити, що ім'я Мітрідат якраз і містить компонент Мітр-, причому саме в індійській формі, бо по-іранському він мав би форму Міхр-, а саме ім'я звучало б як Міхрадат.

Інтуїтивний здогад Д.С.Раєвського підтверджують індійські факти: термін пал у санскриті якраз і означає «захисник», «охоронець», тобто, власне, «воїн». Проте в санскриті слово пал має і значення «правитель», «цар», і свій відповідник — палак (СРС, 392). Отож скіфські імена Пал і Палак тотожні індійським іменам Пал і Палак, які й сьогодні побутують в індійців або як окремі імена, або входять другим компонентом у двоосновні чоловічі імена: Раджпал, Махіпал, Гопал, Вішвапалак, Сарвапалак тощо. Тому скіфські імена Пал і Палак тлумачаться не тільки як «Воїн», але і як «Правитель», «Цар». Причому, слід гадати, ці імена первісно постали з термінів на означення воїна або племінного ватажка. Так само, як ім'я родоначальника «царських» скіфів — Колаксай — теж первісно було тільки <228> терміном із значенням «вождь/ватажок роду/племені». Так що місто Палакій цілком могло бути скіфською столицею і перекладатися як «Столиця», «Резиденція племінного ватажка», «Царське місто», «Царгород». З чого можна припустити також, що відоме означення Геродотом наймогутнішої і найвпливовішої частини скіфів «царськими», може пояснюватися не тільки тим, що слова «цар» і «царський» пов'язані з терміном кшатра — «сила», «влада», а й із термінами пал, палак, які сходять до індоєвропейської основи па- «охороняти», «захищати», «берегти».