Таємниці розкриває санскрит
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «Таємниці розкриває санскрит». Краткое содержание книги:
Став священним для кожного індійця й ліс Дандака, стала священною і ріка Годаварі, як і багато інших місць в Індії, пов'язаних із Рамою та Сітою. Іменем Сіти названа всеіндійська туристична компанія на зразок «Інтуристу»; в основі назви лежить ідея пошуків Рамою Сіти, завдяки чому він обійшов Індію з краю в край і добре пізнав свою країну.
Щоосені, з настанням свят дашахра й дивалі, у містах і селах Індії епізод за епізодом відтворюється на сцені вся «Рамаяна», а наприкінці свят на площах спалюють величезні опудала Равани та його поплічників. Ці вистави називаються рамліла. Храмів, присвячених Рамі, майже немає — звичайно його зображення вміщують у храми богів Вішну та Крішни, бо Рама — сьоме, а Крішна — восьме втілення сонячного бога Вішну, захисника й охоронця світу, Всевишнього.
На честь перемоги Рами над Раваном, що символізує перемогу світла над темрявою, добра над злом і настання Нового року й відзначається свято дивалі, або діпавалі, досл. «лацюжок/вервечка світильників». Маленькі глиняні каганці називаються діпа, вони й дали назву цьому святові. Цього дня вони запалюються в кожній оселі по всій країні, так що вся Індія стає мовби оповита велетенськими гірляндами з вогнів.
Напередодні свята дивалі особ<212>ливо багато роботи в гончарів: вони готують тисячі маленьких глиняних каганців-світильників у вигляді човників. Човники ці наповнюють олією, кладуть у них гнотики й розставляють по верхніх краях глиняних та цегляних стін подвір'їв, уздовж дахів, на підвіконнях і домашніх вівтариках. Подібні ж тонкостінні човники роблять із зігнутих і скріплених особливим чином листочків, які теж наповнюють олією і в які кладуть гнотики. Коли настає свято, ці каганці-човники запалюють, жінки й дівчата йдуть до річок і пускають за течією крихітні човники, яка відносить у темряву мерехтливі, тріпотливі вогники. А небо тим часом розцвічується безлічччю різнобарвних ракет і фейєрверків. Повсюди все сяє, блищить, палахкотить і переливається вогнями ілюмінацій.
Дивалі святкується п'ять днів. Першого дня оселі й крамнички ретельно прибирають, а перед порогами малюють барвисті орнаменти, в яких переважають жовті й сині кольори, які символізують сонце, тепло та воду — дві могутні стихії, без яких неможливе життя. Рано-вранці, коли чоловіки ще сплять, жінки, зачерпнувши в жменю порошкової фарби і пропускаючи її між пальців вузесенькими струмочками, ледь вловимими порухами швидко й безпомильно виводять витончений і складний малюнок. Тут вимагається неабияка вправність, аби вчасно розтулити й стулити пальці й провести на землі одну чи кілька чітких ліній. А чоловіки, прокинувшися, із задоволенням ступають на ці візерунки, що їх їхні дружини роблять для того, аби закликати благословення богів і всіх таємних сил природи до своєї оселі, своєї родини, а особливо чоловіка. Жінки в кожній сім'ї віддають чимало часу підготовці до цього свята. І взагалі роль жінок у будь-якому святкуванні надзвичайно велика. Саме жінки в Індії, як і в Україні, передають з покоління в покоління знання того, як, коли й що треба робити з тієї чи іншої врочистої нагоди, які саме продукти слід закупити, які готувати ласощі, солодощі й традиційні страви, які подарунки підбирати для членів родини й рідні, які прикраси та одяг надягати, як і чим прибирати оселю тощо.
На третій день свята вшановують богиню Лакшмі — богиню щастя, багатства й сімейної злагоди, тотожної слов'янській Ладі та балтійській Лайме. Вона зображається чепурною, чарівною жінкою на рожевому лотосі. У неї чотири руки, і двома вона благословляє своїх шанувальників, звертаючи до них розкриті долоні, а в двох інших тримає лотос і мушлю, яка з давніх давен служить музичним інструментом, звуками якого вітають сонце, що сходить. Цього дня в кожній оселі, особливо ввечері, запалюють численні каганці, щоб привітати богиню. Бо вважається, що оселю, в якій не буде вогнів, богиня може не помітити й пройти повз неї, позбавивши своєї <213> ласки й благодаті. Лакшмі ще називають Богиня-Золото, тож усі підприємці — чи то власники великих заводів та фабрик, чи то дрібних крамничок — неодмінно влаштовують поклоніння ій, так звану пуджу. Жрець заздалегідь нагадує жінкам тієї чи іншої родини, що насамперед слід приготувати для такої нагоди: зображення самої Лакшмі, посудину з молоком, металічні монети, кокосовий горіх, запашні порошки, шафран, пагони бананового дерева тощо. Увечері родина й запрошені до дійства збираються в приміщенні, де зберігаються господарські книги та різні документи. Жрець, майстер, прикажчик та інші люди, що захищають інтереси свого хазяїна, вмощуються на підлозі перед низеньким вівтариком-ослінчиком, на якому розкладено все необхідне для церемонії. Запалюють світильники-каганці, і жрець, біля якого сидять господар і господиня, починає проказувати мантри, водночас показуючи хазяям, що й коли слід робити — чи то лити або сипати щось у вогонь, чи то кидати в молоко монети, а тоді по ковтку відсьорбувати його, чи то виконувати якусь іншу дію. Вся відправа спрямована на здобуття ласки могутньої богині в наступному році, бо ж свято дивалі знаменує настання нового господарського року, нових грошових операцій.
Останнього, п'ятого дня свята, що називається бгайя-пуджа, досл. «братове поклоніння», чоловіки мають неодмінно обідати в своїх сестер і дарувати їм подарунки. На півночі Індії цей день ще називають Яма-двітія, бо цього дня, за легендами, бог Яма одвідав свою сестру-близнючку Ямі, обмінявся з нею подарунками і сказав: хто на дивалі отримав від своєї сестри тілак — цятку на чоло — і хто вручив сестрі дарунка, того ніколи не покарають боги. Брати й сестри цього дня йдуть на берег річки Ямуни, беруться за руки й разом занурюються в священні води ріки, яка носить ім'я брата й сестри — Ями та Ямі.
Особливістю дивалі є те, що на це свято спостерігається небачений сплеск азартних ігор. Перекази пояснюють це тим, що саме цього свята богиня Махеші, тотожна слов'янській Мокоші, дружина бога Шіви-Рудри, грала зі своїм чоловіком в кості, тому цей день щасливий для різних справ, в тому числі й для придбання багатства. Через гру в кості, коли пандави програли своє царство, розпочалась і війна, описана в «Махабгараті». Гра в кості є одним із елементів новорічного ритуалу, поряд з іншими, наприклад, словесними поєдинками й перегонами на колісницях. Про кості згадують наші колядки. А в катакомбних похованнях українського Причорномор'я археологи знаходять гральні кості, складені ніби з двох пірамідок. В Індії також знаходять такі самі гральні кості. Причому в нас їх виявлено значно більше, ніж в Індії і ніж в будь-якій іншій культурі епохи бронзи.
Дослідники давно помітили, що в епічному конфлікті Рами й Равана через Сіту прозирається ще ве<214>дійський міф про битву Індри з Врітрою. Індра перемагає Врітру і цим самим вивільнює ріки, які злий Врітра перегородив, а це сиволізує настання Нового року. Цей ведійський міф зберігся в українському фольклорі — веснянках, колядках і щедрівках та в деяких народних весняних танцях, як-от «Ворон» та «Володар». Збереглися навіть імена його головних дійових осіб — Індри та Врітри. Врітра, зокрема, виступає в українських веснянках як злий цар Ворот або Воротар. Про це Іван Нечуй-Левицький пише у своїй праці «Світогляд українського народу», що побачила світ ще 1876 року:
«Слово Володар… переіначене зі слова Воротар, котре ближче до царя Воротаря в колядках, аналогічних з веснянками. Їх аналогія дає право думати, що колядчаний цар Ворот змінився у веснянках на царя Воротаря. І Воротар і Ворот то царі якогось ворожого города, котрі держать у себе якесь срібне та золоте божество. В них можна бачити давнього індійського лихого Врітру, бога холоду й темних сил, ворога світлого громовика Індри» (СУН, 32).
Індра своєю громовою стрілою — ваджрою вбиває Врітру і водночас цим ударом він розділяє доти суцільний світ на дві сфери — Небо й Землю, верхній і нижній світи, світ богів-девів і світ асурів — старших братів девів. Їхніми наймогутнішими представниками якраз і є Індра та Врітра. Саме двобій Індри та Врітри відбитий у ритуалах. Саме на цьому міфі грунтуються ритуали, пов'язані з Новим роком. Цей двобій, що відтворює ритуальне дійство, має за мету відродження природи й оновлення життя.