Сказання з Небезпечного Королівства
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-966-8657-41-2
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сказання з Небезпечного Королівства». Краткое содержание книги:
Це найбільш повне зібрання знаменитих коротких оповідей Дж. Р.Р.Толкіна. П’ять історій, написаних так само майстерно та вишукано, як і улюблений багатьма «Гобіт», витворюють дивовижний світ, який не хочеться покидати: іграшковий песик Роверандом, подорожуючи на Місяць та в морські глибини, знаходить нових друзів і вчиться не ображати чарівників; Фермер Джайлз із Гема, ненароком прогнавши лихого велетня, змушений удавати із себе героя і ставати до бою з драконом Хризофілаксом; у Пригодах Тома Бомбадила йдеться про фантастичні мандри старого веселуна й про знайомства з гобітами, принцесами, гномами та тролями; Ковалю з Великого Вуттона випало проковтнути чарівну зірку, яка стає його перепусткою у Дивокрай; а Листок пана Дрібнички — це все, що залишилося у цьому світі від досконалого дерева маленького художника, котрого, як і всіх нас, чекала довга неуникна подорож. Ці історії доповнено есеєм «Про чарівні історії», де викладено теоретичні засади творчості славетного автора «Володаря Перстенів» і «Сильмариліона», передмовою Тома Шиппі — письменника і дослідника літературного спадку Толкіна — та пречудовими ілюстраціями Алана Лі. Усе це підносить книгу до рівня непересічної події для всіх шанувальників справжнього мистецтва слова.
Перейти на страницу:
Зречися підвладних тлінові меж,
лишаючи Середзем'я!
Дзвони лунають з високих веж,
де панує ельфійське плем'я.
Тут лист опадає і в'яне трава,
і місяця, й сонця замало,
і поклик далекий нам повеліва,
щоб ми туди прямували».
Не веслує ніхто. Вони глянули вбік:
«Діво земна, будь пильна!
Фіріель! Фіріель! — линув їх крик. —
У нас є місце вільне.
Одного лиш узяти ми можемо в лодь.
А життя твоє короткочасне.
Почувши наш поклик останній, приходь,
діво, як ельфи, прекрасна!»
Задивилась на човен Фіріель цей,
зважившись, крок ступила,
та глибоко ноги вгрузли у глей —
і рушити їй несила.
Повільно ельфійська лодь почина
під плескіт води відпливати.
«Я не можу прийти! — гукнула вона. —
Земля — моя рідна мати!»
Самоцвіти з її осипались шат,
коли вона з лук вертала
під сутінний дах, до своїх палат —
через темінь порталу.
Брунатну кошулю вона вдягла,
заплела своє довге волосся
і за щоденні взялася діла.
Вже й сонце за пруг подалося.
Років так само сплива течія
водами Семиріччя,
хмари проходять, сонце сія,
а вранці й перед ніччю
тріпочуть верби й очерета,
та до смертних жодна з лодей,
що плинуть на Захід, не заверта
і не чути їхніх мелодій.
Перейти на страницу: