Сказання з Небезпечного Королівства
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-966-8657-41-2
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сказання з Небезпечного Королівства». Краткое содержание книги:
Це найбільш повне зібрання знаменитих коротких оповідей Дж. Р.Р.Толкіна. П’ять історій, написаних так само майстерно та вишукано, як і улюблений багатьма «Гобіт», витворюють дивовижний світ, який не хочеться покидати: іграшковий песик Роверандом, подорожуючи на Місяць та в морські глибини, знаходить нових друзів і вчиться не ображати чарівників; Фермер Джайлз із Гема, ненароком прогнавши лихого велетня, змушений удавати із себе героя і ставати до бою з драконом Хризофілаксом; у Пригодах Тома Бомбадила йдеться про фантастичні мандри старого веселуна й про знайомства з гобітами, принцесами, гномами та тролями; Ковалю з Великого Вуттона випало проковтнути чарівну зірку, яка стає його перепусткою у Дивокрай; а Листок пана Дрібнички — це все, що залишилося у цьому світі від досконалого дерева маленького художника, котрого, як і всіх нас, чекала довга неуникна подорож. Ці історії доповнено есеєм «Про чарівні історії», де викладено теоретичні засади творчості славетного автора «Володаря Перстенів» і «Сильмариліона», передмовою Тома Шиппі — письменника і дослідника літературного спадку Толкіна — та пречудовими ілюстраціями Алана Лі. Усе це підносить книгу до рівня непересічної події для всіх шанувальників справжнього мистецтва слова.
Перейти на страницу:
Та світло осяло мою ніч тривалу:
бачу — волосся моє сіде.
«До моря, хоч гне додолу мене!
Я не знаю путі, що до нього веде,
та піду й без дороги!» Й поволік я ноги,
а за мною — тінь кажаном кровожерним,
вітер у вуха сичав мені сухо,
й затулитись я намагався терням.
Мої руки — обдерті, коліна — стерті,
років тягар мою спину схиля.
але дощ на смак ніби сіллю просяк
і згубною пахне плавбою здаля.
Птахи налетіли, ячали, квилили.
я чув голоси з печер холодних,
дзяволили тюлені, а скелі на мене
гарчали під клекіт нуртів підводних.
Зима вже прийшла, круг мене — імла.
на край світу приніс я свої літа:
сніг іде синій, на волоссі — іній,
берег останній тьма огорта.
А човен тоді ще чекав на воді —
у такт прибою кивав його ніс.
І, скородячи море, через хвилі-гори
мене він, стомленого, поніс,
мимо сяючих суден і старих посудин.
що їх обліпили чайки, пливучи
в гавань, де тиша за сніг тихіша
і морок, мов круче крило, вночі.
Порожня дорога, лиш вітер з-за рогу,
будинки заперті. Я сів під стіною
й, де вода дощова по ринві сплива,
викинув все, що приніс із собою:
піщинки, що в мене були у жмені,
і мушлю морську, німу й неживу.
Того дзвону вже вухо моє не послуха.
до тих узбереж я вже не припливу, —
ніколи в житті: по сумній путі,
по вулицях довгих чи завулках глухих
бреду я в рам'ї. Щось кажу собі сам я,
бо стрічні — не чув я ще й слова від них.
Перейти на страницу: