Сказання з Небезпечного Королівства
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-966-8657-41-2
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сказання з Небезпечного Королівства». Краткое содержание книги:
Це найбільш повне зібрання знаменитих коротких оповідей Дж. Р.Р.Толкіна. П’ять історій, написаних так само майстерно та вишукано, як і улюблений багатьма «Гобіт», витворюють дивовижний світ, який не хочеться покидати: іграшковий песик Роверандом, подорожуючи на Місяць та в морські глибини, знаходить нових друзів і вчиться не ображати чарівників; Фермер Джайлз із Гема, ненароком прогнавши лихого велетня, змушений удавати із себе героя і ставати до бою з драконом Хризофілаксом; у Пригодах Тома Бомбадила йдеться про фантастичні мандри старого веселуна й про знайомства з гобітами, принцесами, гномами та тролями; Ковалю з Великого Вуттона випало проковтнути чарівну зірку, яка стає його перепусткою у Дивокрай; а Листок пана Дрібнички — це все, що залишилося у цьому світі від досконалого дерева маленького художника, котрого, як і всіх нас, чекала довга неуникна подорож. Ці історії доповнено есеєм «Про чарівні історії», де викладено теоретичні засади творчості славетного автора «Володаря Перстенів» і «Сильмариліона», передмовою Тома Шиппі — письменника і дослідника літературного спадку Толкіна — та пречудовими ілюстраціями Алана Лі. Усе це підносить книгу до рівня непересічної події для всіх шанувальників справжнього мистецтва слова.
Перейти на страницу:
12
КІТ
Кіт — ситий живіт
не встане з дивану,
мов вирішує — миша смачніша
чи духмяна сметана.
Одначе він скаче в котячій
уяві, мабуть,
вільний і сильний, де спільно
ревом ревуть
його родичі, жертву знаходячи
чи рвучи
у барлогах, — звіроти й двоногих
пожирачі.
Там леви — знічев'я сталеві
все б їм кігті вганяти
у здобич, що ікла їх звикли
рвати на шмати.
Ягуар, ярий, як жар,
чиї очі урочі,
часто, зубастий, напасти
з дерева хоче
у пущі, де хащі темнющі, —
це дикі-таки
з чужини хижаки,
а він — навпаки.
Та кіт — ситий живіт,
хазяїв фаворит,
пам'ята їхній сприт.
13
НАРЕЧЕНА-ТІНЬ
Жив чоловік собі один, —
дні й ночі в самотині
просиджуючи сиднем, він
не мав, одначе, тіні.
Йому на голову вночі
сова мостилась біла,
за неживого беручи,
і дзьоб собі гострила.
У сутінь леді йшла бліду,
убрана в сірі шати, —
на мить сповільнила ходу,
щоб коси заквітчати.
Збудившись, чари він зборов,
струсив заціпеніння
й, її обнявши — плоть і кров,
й повився тінню.
При сонці й зорях навмання
вона вже не блукає —
в безодні скніє, де ні дня,
ні ночі не буває.
Та раз на рік, коли з яскинь
дихне ява незнана,
вони, єдину мавши тінь,
танцюють аж до рана.
14
СКАРБ
За юного місяця й сонця нового
про срібло і злото співали боги, —
хлюпали сріблом на зелень трав,
і білий ручай у них золотом грав.
Перш ніж Пекло запало й розкопано руди,
перш ніж гном і дракон розплодились усюди,
вже ельфи жили і магічний їх спів
під горбами зеленими в долах бринів,
як різьбили клейноди з мистецтвом великим
і блискучі корони своїм владикам.
Та недоля їм випала й спів їх затих
під ударами криці, в залізах важких.
Захланність, чужа і усмішці, й пісні,
їх багатства сховала в нори зловісні,
різьблене срібло і злото, — і тінь
до ельфійських вступила тоді володінь.
Гном старий не виходив із ґрота,
його пальці прилипли до срібла і злота,
від молота, кліщів, ковадла, в труді,
стали долоні, мов кістка, тверді, —
ланцюги і монети клепав до упаду
і купити гадав королівську владу.
Та слух притупився, й померкнув зір,
і на черепі шкіра — мов жовтий папір;
крізь пальці кістляві його немало
самоцвітів зі зблиском блідим прослизало.
Він не чув, як двигтіла земля навкруги,
коли юний дракон шаленів від жаги,
і струмок парував на його порозі,
і пломінь шипів на сирій підлозі.
І помер він сам у червонім вогні,
його кості зітліли в гарячім багні.
Під каменем — лігво старого дракона;
лежачи, око він мружить червоне.
Його юність минула, втіхи нема,
він лапами в жовнах і зморшках всіма
прикутий до злота свого повсякчасно,
в його серця горні полум'я гасне.
До слизького черева липнуть скарби —
йому нюхати їх і лизати аби,
йому персня останнього місце знане,
де тінь відкидає крило його тьмяне.
На ложі твердому про крадіїв
він мріє — як би він кров їхню пив,
трощив їхню плоть і кості їхні;
його вуха обвисли, дихання тихне.
Задзвеніла кольчуга. Не чує він.
Від печерних чийсь голос відлунює стін:
з мечем блискучим це юний витязь
його викликає за скарб його битись.
Його зуби — ножі, рогова в нього бронь,
та згасила в нім криця життя вогонь.
Перейти на страницу: