Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Та я, синьйоро... - почав хлопчина.
Іграшки у вітрині аж вуха понаставляли, проте так нічого й не почули.
- Що він сказав? - прошепотів Начальник Поїзда.
- Тсс! - засичав Начальник Вокзалу.- Не галасуйте!
- Слухай, хлопче! - вигукнула Фея, втрачаючи терпець (а це траплялося з нею щоразу, коли їй доводилося розмовляти 3 людьми, які й гадки не мали про її шляхетний тутул),- слухай, любий, час дорогий, кажи хутчіш або дай мені спокій і напиши краще в листі, чого ти бажаєш.
- Я ж вам уже написав, синьйоро,- випалив хлопчина одним духом, боячись збитися на слові.
- Он воно як! А коли?
- Майже місяць тому...
- Зараз подивимося. А як тебе звати?
- Монті Франческо ді Джузеппе.
- Де ти живеш?
- У Квартіччіоло.
- Гм... Монті, Монті... Ага, ось Монті Франческо. Таки так, двадцять три дні тому ти прохав у мене електропоїзда. Але чому ж тільки одного поїзда? Ти ж міг би попрохати й літака чи дирижабля або краще вже цілий повітряний флот!..- глузливо запитала Фея.
- Але ж мені найбільше подобається ваш поїзд, синьйоро!
- Гм, поїзда йому захотілося. Скажи, а чи не приходила часом сюди твоя мати два чи три дні після того, як ти надіслав мені цього листа? Ну, що тепер відповіси?
- Так, приходила. То я сказав мамі завітати до вас. Я дуже її прохав, щоб вона зайшла сюди. «Піди до Феї,- сказав я тоді мамі,- я їй про все написав. Фея ж така добра, вона не відмовить нам». [173] - Зрозумій мене, хлопче: я ні добра, ні погана. Я роблю те, що можу. Але працювати задарма я не можу. У твоєї матері не було грошей на цей подарунок. Вона, правда, хотіла лишити мені за електропоїзд свого старого годинника. Я ж бачити не можу годинників, бо вони надто вже прискорюють рух часу. Я ще нагадала твоїй матері торішній борг - за коника, а також позаторішній - за дзигу. Ти що, не знав про це? Га?
Дитина цього таки й справді не знала. Хіба ж матері розповідають коли дітям про свої клопоти?
- Так от чому ти не одержав ніякого подарунка на Новий рік. Тепер зрозумів? Як ти гадаєш, правильно я зробила чи ні?
- Так, синьйоро, ви слушно кажете,- промимрив Франческо.- А я думав, може, ви часом забули, де я живу.
- Ні, я дуже добре пам'ятаю твою адресу. Ось вона записана, окремо, бачиш? На цьому тижні я пришлю мою секретарку по гроші, які ви винні за подарунки минулих років.
У старої служниці, що саме підслуховувала під дверима, аж дух перехопило від радості, коли вона почула, що хазяйка при людях назвала її «секретаркою». Служниці довелося випити води, щоб заспокоїтися.
- Щиро дякую вам за таку шану, синьйоро баронесо,- сказала вона своїй господині, коли хлопець пішов.
- Та годі вже, годі! - обірвала її грубо Фея.- На ось краще повісь на двері оголошення: «Крамниця зачинена до завтра», щоб не надокучали непрохані гості.
- Накажете опустити й штору?
- Опусти, так, мабуть, буде краще. Сьогодні навряд чи ми що вторгуємо.
Служниця побігла відв'язувати штору, а Франческо все ще стояв надворі і, вп'явшись очима у вітрину, чекав, сам не знаючи чого. Фуркнула, розкручуючись, залізна штора і ледве не вдарила хлопця по голові.
Франческо схилився на запилену залізну штору, припав обличчям до неї і гірко заридав. [174]
Це страшенно вразило всіх мешканців вітрини, і одна по одній, самі того не помічаючи, Ляльки так розревлися, що Капітану Півбороди терпець урвався.
- Чого скиглите? Вже рюмсати навчилися?..- сказав гнівно Капітан і сплюнув на палубу свого Вітрильника...- От мавпи!..- востаннє промимрив він і замовк.
Угамувались і Ляльки. Стало тихо. Тільки чути було, як відлунювали, даленіючи, кроки Франческо на вулиці. Отак: стук-стук... стук-стук...- все далі, все тихше. Нарешті їх зовсім не стало чути.
Тоді Капітан Півбороди знову сплюнув на палубу і глузливо додав:
- Тисяча косооких китів! Ревти через якийсь поїзд! Та я не проміняв би свого швидкохідного Вітрильника за всі поїзди всіх залізниць земної кулі!
Великий вождь Срібна Пір'їна вийняв з рота люльку^ (а це він робив завжди, коли хотів щось сказати) і про-А мовив:
- Капітан Півбороди каже неправду. Його самого дуже розхвилював цей білий хлопчик.
- Кого, мене? Що значить «розхвилював», прошу пояснити?
- А це значить, що одна половина вашого обличчя плаче, а друга соромиться.