Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– А медаль батькові пошлють? – запитав Томаш.
– Разом завжди веселіше, правда, Гжесю? – запитав Кос.
Грузин повернув голову – в його очах стояли сльози.
З першої машини щось загукали. Капітан підвівся на сидінні й рукою показував на розбитий танк. Густо подірявлена башта скидалася на череп людини, розстріляної впритул.
– А щоб тобі рука всохла, щоб тебе бог скарав, – бурчав Томаш.
– Пального багато в баках? – запитав Єлень. Саакашвілі кивнув головою, ледь усміхаючись. Яка різниця, горітиме «Рудий» годину чи кілька хвилин.
Німецький механік загальмував і старанно встановив танк на вихідну позицію. Від гармат його затуляв невисокий двометровий бетонний мур, пощерблений снарядами.
Бригаденфюрер жестами показав Саакашвілі, що після сигналу той має виїхати, повернути й гнати танка просто на гармати.
На все це Кос дивився байдуже, немов сторонній спостерігач, аж поки згадав, що саме він – командир танка. Механік і Томаш стоять поряд з ним, а Густлік… Де Густлік?
З-за танка вискочив Єлень, затуляючи долонями обличчя. За ним вибіг німецький капітан, той, який запропонував, щоб увесь екіпаж був у машині, коли вона їхатиме на гармати. Німець дав йому кілька міцних стусанів, потім ще раз підскочив, гепнув кулаком у живіт.
Сілезець зігнувся, упав на коліна, ледь підвівся.
– Що сталося? – скрипнув есесівець, підводячись з сидіння машини.
– Цей собака мав у кишені патрони!
Капітан обсмикнув мундира, струсив з коміра пилюку й, сягнувши до кишені, показав на долоні шість гвинтівочних патронів.
– Он як! – здивувався есесівець. – Кожна гра мав свої правила, яких треба дотримуватися, – кепкував, звертаючись до скривавленого Єленя.
Рикнув мотор, штабна машина поїхала до вогневої позиції.
Черешник приклав долоню до опухлого ока й беззвучно ворушив губами. Саакашвілі витер спітнілий лоб.
– Тебе дуже побили? – пошепки запитав Густліка.
– Рука здорова, – хапаючи ротом повітря, відповів Єлень.
– В тебе у кишені були патрони?
– Ні! Він мені їх засунув.
– Мерзотник!
– Не зовсім.
– А що?
Від гармат злетіла в небо ракета.
– Сідайте, – наказав німецький вартовий.
Мить стояли, мов паралізовані, а потім Кос голосом, що зривався од напруження, наказав:
– До машини!
Зачинили люки, очі довго не могли звикнути до півтемряви.
– Друзі! – покликав Густлік, присідаючи за спиною Григорія. – Перш ніж дати мені по пиці, капітан сказав, аби ми не лізли під гарматний вогонь, а їхали просто перед тебе у терновий чагарник, а звідти яром до лісу…
– Як він тобі це сказав? – поспіхом запитав Кос.
– По-польськи.
– Все одно наздоженуть, – озвався Томаш.
– Але є шанс. Чуєш, Григорію?
По обличчю механіка, який дивився в дуло автомата, стікали великі краплини поту, на затиснених щелепах тремтіли м'язи, тихенько постукували зуби.
– Гжесю, чуєш? – удруге повторив Кос за спиною грузина й звелів: – Лягаємо на дно, є шанс…
Саакашвілі кивнув головою, що чує, зітхнув, облизав пересохлі губи, поклав на важелі долоні, ступні – на педалі. Простягнув руку вліво до контакту й ненароком доторкнувся держака шаблі. Почулася тиха музика.
Відсмикнув руку. Мелодія згасла.
Тоді знову намацав шаблю, затиснув пальці на держаку. І ось здалеку мовби надлетіла знайома мелодія, ослабла, знову задзвеніла гучніше. Заплющив очі, слухав.
Слів ще не розрізняв, проте знав – то до нього говорять предки. Голоси, відбиті од гір, летіли над чагарниками терпкого кизилу, над фіолетовими духмяними луками, лунали над виноградниками. Щораз дужче пісня хвилювала кров; аж раптом Саакашвілі збагнув: то дедаміт-ца – мати-земля повторює кроки грузинів, що йдуть на бій. Вдихнув на повні груди повітря і несподівано для себе, для друзів, для німця, який цілився в нього з автомата, заспівав повним чистим голосом:
– Картвело тхелі хмальс ікар…
Вартовий, не дуже тямлячи, як діяти, повів дулом автомата. І тут над полігоном злетіли в потьмяніле небо аж дві ракети. Німець закинув автомата за спину, буркнув:
– Вперед, смертнику…
Загуркотів мотор і воднораз в ушах грузина лункіше зазвучали голоси, що спліталися в бойову пісню.
– Бачиш оті кущі? – спитав Кос.
Сержант Григорій Саакашвілі, співаючи, кивнув головою. Підтягнувши злегка правий важіль, додав газу.
Блиснули два постріли – перший снаряд вищербив бетонний мур, другий відбився рикошетом від башти.
Танк, описуючи правильну дугу, набирав швидкості. Піхотинці на ваговозі, що стояв у окопі, перелякано загукали, проте водій не наважився виїхати під вогонь гармат. Секунда – і «Рудий» вдарив у машину, зім'яв її.