Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Чуєш? – запитав Чорноусов, звертаючись до Марусі.
– Схоже, що Шарик, товаришу старшина.
– Розвідники… стій! Вільно.
Розвідники зупинилися, а Чорноусов, тільки-но зійшов з дороги, побачив Шарика, що лежав під сосною з ременем на шиї, зі спутаними передніми й задніми лапами.
– Що за дідько! – вилаявся старшина.
Не звертаючи уваги на вартового, став навколішки, добув ножа й розрізав пута.
– Старшина! – окриком хотів стримати його хорунжий, який біг до Чорноусова. – Облиште. Це німецький собака.
– Ельзаський, не німецький.
– Німцям служить.
– Нашийника бачили? – показав Чорноусов.
– Кожен може такий зробити. То не ваше діло, облиште.
Чорноусов сховав ножа в піхви. Підвівся і уважно дивився на молодого офіцера.
– Собака не німецький, наш. Ось бачите… Шарик звівся на ноги, хитаючись, підняв морду й лизнув розвідника в руку.
– Я сказав, облиште. Патруль!
Сержант і рядовий стали біля офіцера з автоматами в руках.
– Та ви що? Лякати задумали?
Чорноусов усміхнувся і, поклавши два пальці в рот, свиснув по-розбійницьки. Вмить біля старшини виросли грізні постаті розвідників.
– Ну, що? Будете ще лякати? – запитав Чорноусов хорунжого, а потім мовив до своїх:
– Пізнаєте собаку?
– Ще б пак! Шарик! Наш Шарик!
– Беріть його на плащ-палатку. Втомився та ще її поранений.
Вогник уже перев'язала поранену лапу і поклала собаку до брезентової колиски, завішеної на двох гвинтівках, а Чорноусов, засалютувавши хорунжому, повернув на доірогу, стиха мовивши до санітарки:
– Бачила, який начальник? Молодий, а душа жандармська.
– Але чому пес тут? Що з Янеком, з хлопцями? – хвилювалася Маруся.
– Поживемо – побачимо, – відповів заклопотаний Чорноусов і, щоб розважити дівчину, додав: – Може, вони вже під Берліном.
Розвідники, не чекаючи команди, вишикувалися.
– Кроком… руш.
Рушили, карбуючи кроки, і зразу ж хтось свиснув, знову залунала пісня.
До Берліна лишалося уже небагато: від прикордонного стовпа, який на березі Одеру поставив екіпаж «Рудого», по прямій лінії до самих Бранденбурзьких воріт усього шістдесят сім кілометрів. Проте всі дороги й стежки перегороджено протитанковими ровами з бетонними надовбами і металевими їжаками, мінними полями, а в низині – затоплено водами річки.
Другий берег Одеру гітлерівці укріпили вглиб на сорок кілометрів трьома поясами фортифікаційних споруд, що складалися з десятків позицій, сотень протитанкових батарей, тисяч гармат різних калібрів, окопів, у яких причаїлися винищувачі танків. Перетворений на твердиню центр Берліна противник оточив трьома поясами оборони; кожен з них складався з кількох ліній окопів і сотень вуличних барикад.
Гітлерівське командування розформувало всі резервні частини, школи й військові академії, направивши їх до Берліна та на Одер, мало уваги звертаючи на американців і англійців, що наближалися із заходу.
«Війна вирішиться не на заході, а на сході, перш за все в районі, зайнятім нашою Дев'ятою армією, – писали третього квітня керівники гітлерівської партії командирам полків і дивізій. – Очікуваний наступ більшовиків мусить бути відбитий за будь-яку ціну. Для цього є всі умови: ми маємо необхідну кількість людей та озброєння. Наш погляд повинен бути спрямований лише на схід, без урахування того, що відбуватиметься на заході. Отримання Східного фронту – необхідна передумова перелому в ході воєнних дій на нашу користь…»
«Бийтеся за кожну вулицю, будинок і руїну, за кожну п'ядь землі…» – вимагало німецьке верховне командування у наказі, виданому для мільйона солдатів, які мали захищати берлінський напрямок. Фашисти мали тут 3300 літаків, 1200 танків, 8000 гармат.
Коли вранці шістнадцятого квітня почали наступ два радянські фронти, а в їх складі дві польські армії, що нараховували 186000 солдатів, 320 літаків, 500 танків і 3100 гармат, ніхто не знав, чи скоро буде прорвана гітлерівська оборона, скільки ще днів триватиме війна.
Коли вранці пором з танком 102 – крихта в загальній лавині наступу – прибився до західного берега Одеру, були ще такі фашисти, котрі вірили у свою перемогу, в геніальний політичний хід фюрера, що посварить союзників, або ж у вундерваффе – чудо-зброю, яка одним вибухом палитиме цілі дивізії ворожої піхоти і танків.
Були такі, що вірили: доля війни вирішиться в останній великій битві.
На невеличкому полігоні Кандлітц, що сховався серед лісів на північний схід од Берліна, протитанкова півба-тарея вела вогонь по танку Т-34, Раз у раз снаряди били по башті, такій покаліченій, що годі було розпізнати на ній номер.