Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Марина — цариця московська
Марина — цариця московська - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Марина — цариця московська

Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:

Свої листи на батьківщину вона підписувала: «Марина — цариця московська». І вона була нею — царицею московською. Щоправда, всього лише дев’ять (!) днів у році 1606-му. І потім вісім років неймовірних злетів і карколомних падінь.
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи істо­рії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
1 ... 67 68 69 70 71 72 73 74 75 ... 296
Перейти на страницу:

За царицею і королем закружляли в парах інші гості. На танцях «прислужували» головні вельможі, в тім числі й канцлер Лев Сапега, а також схвильований до безміру батько новоявленої цариці Юрій Мнішек та московський посол. Останній, правда, боявся навіть доторкнутися до руки своєї нової повелительки, злякано заявивши, що він «недостоїн такого щастя, аби бодай торкнутися цариці».

Марина також танцювала (що-що, а танцювати вона вміла і любила — в самбірському замку в неї були чудові навчителі, італійці та француз, найняті для цього воєводою) з королівною Анною, яка на час церемонії заручин виконувала обов’язки матері молодої, а повертаючись з танців, розпашіла й почервоніла, низько кланялась королю, а потім, пройшовши на своє місце, церемонно кланялась королівні Анні (а та — їй) і сідала.

Згодом батько нареченої-цариці заходився дякувати його мосці крулю. Король у свою чергу вітав Марину, а Марина — теж у свою чергу дякувала його величності. Зрештою, Сигізмунд голосно привітав Марину Мнішек, «найяснішу квітку нашого королівства і нашої ойчизни», із вступом у шлюб і здобуттям нового звання. І тут Марина (не без підказки батька — «Марино, дочко моя, підійди й опустися до ніг його величності, нашого милостивого государя, мого і твого благодійника, подякуй йому за його ласку і милість»), забувши, що вона вже цариця, кинулась до ніг його величності. Король був зворушений, підхопився, підняв Марину й поставив на ноги — ще й зняв перед нею капелюха і ще раз привітав Марину із шлюбом та здобуттям нового звання... І по-батьківськи порадив нареченій, аби вона «свого мужа, що його їй несподівано дав Господь, вела до сусідської любові і дружби на благо нашого королівства». Ще й нагадав і побажав, аби Марина «не забувала, що вихована в королівстві Польському, що саме тут Бог возвеличив її справжнім достоїнством, що тут її батьки і близькі, що вона має турбуватися про збереження доброго сусідства між Річчю Посполитою і Московським царством, між цими великими державами, і вести свого мужа, щоби він своїм дружелюбством і зичливістю зміцнював добре сусідство і готовність виявляти послуги і оберігати те, що з любов’ю йому зроблено нами, нашим королівством і твоїм вітцем»; щоби вона (Марина) «навіювала любов свому мужу до польських звичаїв і вела його до великої і гарної дружби з польським народом».

А далі король, знявши капелюха, перехрестив дочку воєводи...

Марина від розчулення «заплакала і впала з батьком до ніг його величності». Правда, московський посол, гордовитий, хоча й простецький Афанасій Власьєв, несподівано обурився. Що московська (вже московська!) цариця впала до ніг короля, але йому тактовно і ввічливо роз’яснили, що поки пані Марина знаходиться в Польському королівстві, вона залишається підданою короля. Посла це не заспокоїло, але він вдав, що погодився з таким тлумаченням вчинку московської цариці.

Аби заспокоїти царевого посла, його величність велів дати йому свою карету, щоб відвезти його до посольської квартири, — що було особливою милістю короля, і це врешті-решт таки заспокоїло московита.

Правда, обід закінчився для посла не вельми приємно: деякі його супутники, члени офіційної делегації на заручинах московського царя, втративши міру — щедра дурничка, та й питво було вишуканим! — так напилися, що надто вільно поводилися за столами і вражали господарів — уродзонних шляхтичів, — що «їли надто брудно, хапали їжу руками з блюда», а жирні пальці, за руським звичаєм, витирали об власні бороди! Чи — що гірше — об розкішні обруси, якими були заслані столи.

Але й це ще не все. Відзначилася й друга сторона — себто уродзонні шляхтичі. Російські дворяни, захмелівши, втратили пильність і вже в посольстві, куди їх попривозили ледь теплими, виявили, що «поляки-негодяи поотрезывали у них ножи, покрали у них лисьи шапки и две, кажется, шапочки, усаженные жемчугом, но посол приказал молчать». Аби не стати причиною скандалу — все ж таки це заручини московського царя, а не банальна пиятика.

На тім і закінчилися препишні урочистості, яких до того не знав славний-преславний Краків, а винуватиця їх, воєводина дочка, а тепер московська цариця — пощастило ж дівчині! Чудо з чудес! Чи доля така, Провидіння таке? Зрештою, воля Всевишнього? — після повернення до Самбора в супроводі королівни Анни пішла провідати свою хвору матір та розповісти їй про те неймовірне дійство, зване заручинами, на якому вона квітла в центрі вседержавної уваги під добрим поглядом самого короля, і похвастати, що віднині вона, дочка пані Ядвіги, вже цариця московська.

1 ... 67 68 69 70 71 72 73 74 75 ... 296
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)