Цинкові хлопчики
- Автор: Алексиевич Светлана Александровна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-573-8
- Переводчик: Тетяна Комлик
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Цинкові хлопчики». Краткое содержание книги:
Без цього роману вже неможливо уявити історію афганської війни й останніх років радянської влади На його сторінках розкрито правдиві реальні життєві сюжети про ту війну в спогадах тих, чиї життя розділилися на до і після, передано горе матерів «цинкових хлопчиків», які прагнули дізнатися правду про те, як і за що воювали та гинули в Афгані їхні сини.
— Що ти спалив?
— Чайник.
— Уже третій...
— А ти знаєш, як пахне кров? За дві-три години вона тхне так, як тхнуть змоклі пахви. Неприємно так... Запах вогню кращий...
Вона зачинила двері на ключ і пішла. І рік не повертається. Я почав їх боятися. Вони... Жінки — геть інші люди. Зовсім інші. Тому вони й нещасні з нами. Будуть слухати, підтакувати і нічого не зрозуміють.
— Який добрий ранок! Ти знову кричав. Ти знову всю ніч кричав, — плакала вона ранками.
А я їй не все розповів... Не розповів про захват, із яким вертолітники бомблять. Хлопці хвалилися: як гарно горить кишлак... Особливо вночі... Лежить поранений — наш солдат. Помирає. І гукає маму або свою дівчину. Поряд лежить поранений «дух» — ми їх теж підбирали — і гукає маму і свою дівчину. То афганське ім’я, то російське...
— Який добрий ранок! Ти знову кричав. Я тебе боюся...
Не знає... Вона не знає, як загинув наш лейтенант... Побачили воду, зупинили машини:
— Стій! Усім стояти! — крикнув лейтенант і показав на брудний сповиток, який лежав біля струмка. — Міна?!
Уперед пішли сапери: підняли «міну» — вона захникала. Це було дитинча. Афган, твою мать!
Що з ним робити — лишити, узяти із собою? Його ніхто не примушував, лейтенант сам зголосився:
— Кидати не можна. З голоду помре. Я відвезу його до кишлаку. Поряд же.
Ми чекали на них годину, а їхати туди і назад хвилин двадцять було.
У піску лежали... Лейтенант і водій. Посеред кишлаку... Жінки їх убили мотиками...
— Який добрий ранок! Ти знову кричав. А потім накинувся на мене з кулаками, скрутив руки.
Іноді я не пам’ятаю свого прізвища, адреси й усього, що зі мною було. Отямишся... І ніби знову починаєш жити. Але невпевнено... Вийшов із дому — і відразу думка: замкнув двері на ключ чи не замкнув, вимкнув газ чи не вимкнув? Лягаю спати, підводжуся і перевіряю: завів на ранок будильник чи не завів? Уранці йду на роботу, зустрічаю сусідів: сказав я їм «доброго ранку» чи не сказав?
У Кіплінга:
Я пам’ятаю... Вона мене кохала. Плакала: «Ти вийшов із пекла... Я тебе врятую...» А я виліз із сміттєзвалища... Їхав до Афганістану, жінки носили довгі сукні, повернувся — у короткому всі. Незнайомі мені. Прохав її вдягати довге. Сміялася, потім ображалася. Почала ненавидіти мене... (Заплющує очі і повторює вірші.)
Про що я говорив? Га? Про довгі сукні моєї дівчини... Вони висять у шафі, вона їх не забрала. А я вірші їй пишу...
Афган, твою мать!!! Мені подобається говорити сам до себе...
Сержант, розвідник
— Усе життя я був військовим... Про інше життя знав лише з розповідей...
У професійних військових своя психологія: справедлива війна чи несправедлива — неважливо. Куди нас відправили, там справедлива, потрібна. Коли посилали, то ця війна була справедливою. Ми так вважали, я сам стояв посеред солдатів і говорив про захист південних рубежів, ідейно підковував. Двічі на тиждень політичні заняття. Хіба я міг сказати: «Я вагаюся»? Армія не терпить вільнодумства. Вас поставили до лав, і віднині ви дієте лише за командою. Від ранку до вечора.
Команда:
— Встати! Підйом!
Встали.
Команда:
— На зарядку ста-а-авай! Ліворуч бігом!
Зробили фіззарядку.
Команда:
— Розійтися лісом. П’ять хвилин, щоб оправитися...
Розійшлися.
Команда:
— Ста-а-авай!!!
Ніколи не бачив, щоб у казармі висів портрет... ну, наприклад, кого? Ну, Ціолковського чи Льва Толстого. Жодного разу не бачив. Висять портрети Миколи Гастелло, Олександра Матросова... Героїв Великої Вітчизняної війни... Я якось, іще молодим лейтенантиком був, повісив у себе в кімнаті портрет (із журналу якогось вирізав) Ромена Роллана. Заходить командир частини:
2
Переклад М. Стріхи.