Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Ґард! Гендрік’є Рембрандта, яка заходить у річку, підбираючи сорочку й оголюючи стегна… Вона дивиться у воду. Модільяні не намалював нічого настільки прекрасного, Ґард! Картина була не в Луврі, а в Лондоні, я хотів поїхати туди, просто щоб побачити цю картину, цю жінку, що заходить у воду, я мав репродукцію, яку всюди носив за собою і прикріплював у нових місцях шпанеґлями. Не було такого дня, щоб я бодай погляд на ту картину не кинув. Ґард! Жінка, що заходить у річку!
Він вибачився, що не може запропонувати нам аперитиву. В мене хворий шлунок, — пояснив він. — Я не п’ю алкоголю. У нього стояв грамофон, і він хотів поставити нам платівку з музикою Баха, говорив про красу цієї музики. Він відчинив двері до майстерні, але я не побачила жоднієї картини, в майстерні було порожньо і попри те неприбрано. Мені було байдуже, я ж прийшла побачити художника. Я тоді жила в невеликому номері в готелі «Де ла Пе» на бульварі Распай, запросила його прийти через день з друзями на чай, купила тістечка і квіти. Він не прийшов. Він не прийде, сказав хтось із запрошених. Це ж усім відомо, в Сутіна немає годинника. Він забуває про всі свої побачення. Споночіло, моя кімнатка була сіра від сигаретного диму. Аж тут нарешті прийшов усміхаючись Сутін. Взяв собі трохи чаю, решту горнятка долив молоком. Всі вже порозходилися, а він ще залишився. Він згадав, що того вечора на зимовому велодромі, Вель д’Ів, будуть змагання з реслінгу, ми знайшли таксі й поїхали туди. Сутін взяв для нас найкращі місця, відразу біля рингу. Він мав добрий настрій і жартував. Я не надто добре знала, що то таке реслінг. То дуже гарний вид спорту, пояснив Сутін, урочисто усміхаючись. Дозволяються удари ногами в обличчя і удари головою в живіт. Він засміявся своїм характерним тихим сміхом і приклав пучки середнього і великого пальця до кутиків вуст.
Ґард! Наша неділя мала назву. Ми часто ходили в Лувр. Я був переконаний, що добре бачити можна тільки на самоті, я вірив у це десятки років. А тепер кожний з нас мав по чотири ока, і я побачив усе новими очима. Ґард! Ступні архангела Рафаїла, який покидає Товита! Добрий самарянин! Як він оглядається на сходах на побитого розбійниками. Вірсавія з листом Давида! Вірсавія! Маленький церковний служка зі свяченою водою і кропилом на картині «Похорон в Орнані» Курбе! Ти пригадуєш маленького церковного служку? Пригадуєш його очі? А скат Шардена, не забудь того ската! Лувр — то була наша неділя. Неділя — то були Вірсавія, маленький церковний служка, скат.
Він раптово піднявся з місця, ще перед тим, як закінчився останній раунд бою, йому стало погано. Нестерпна печія в шлунку. Він хотів негайно піти додому і попросив мене відпровадити його. Раптом він став жалісним і довірливим, немов давно вже знав мене. Я Вам допоможу, я за Вами догляну, — сказала я йому. На віллі Сера я приготувала йому грілку і подала склянку літеплої мінеральної води Віші. Біль втих. Він прикурив сигарету і взявся балакати, розповідав про свою хворобу, яка мучила його вже кілька років. У молодості його шлунок знищили погане харчування і алкоголь. Час до часу він повторював страдницьким голосом: Ви ж мене не покинете, правда?
Ґард! У нас є вірування, що в тілі кожної людини є малюсінька кісточка, яку називають мигдалиною. І знаєш, де ця мигдальна кісточка розташована? Зовсім близько від першого шийного хребця атланта. Це в ній ховається людська душа, найсокровенніша суть людини. Ґард! Цю кісточку зруйнувати неможливо. Навіть якщо все тіло людини розірвати на шматки, спопелити і знищити — мигдальна кісточка залишиться неушкодженою. І в цьому іскра неповторності людини. Згідно з віруванням, людину після воскресіння буде створено з цієї кісточки наново. Я ніколи не вірив у воскресіння, я ще в наших сміловицьких пісках не міг у таке вірити. Ми можемо чекати цілу вічність, Месія забуде про нас. А от у цю кісточку вірю й сьогодні. Коли ти була в Ґюрсі, я говорив з твоєю мигдальною кісточкою, нашіптував їй всяке.
От тільки полегшення було недовгим, біль повертався, був ще боліснішим, ніж перед тим. Я приготувала ще одну грілку, він заснув. Пів ночі я дивилася на нього в сні. Він здавався мені гарним у тій своїй страшній худобі. Якоїсь миті заснула біля нього і я. На світанку я піднялася і хотіла піти собі, він перелякано закричав: Ґерда, Ви ж не йдете геть, правда? Схопив мене за руку: Ґерда, сьогодні вночі ти була моєю охоронницею, тримала мене у своїх долонях, тепер тебе триматиму я! Він не любив мого німецького імені, тому переіменував мене на Ґард, його нічну варту, його охоронницю. Я вже навіть почала забувати своє ім’я Ґерда.