Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю
- Автор: Слотер Анна-Марі
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7513-93-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю». Краткое содержание книги:
Зміни часто займають багато часу, аби щось постало, проте потім усе може відбуватися дуже бурхливо, це як потік води, що нарешті пробиває дамбу. Моє життя було періодом революційних змін для жінок, але темп цих змін був повільний і з зупинками. Настав час наступної потужної хвилі для жінок та для чоловіків.
Розділ 8
Змінімо манеру висловлювання
На початку 1980-х, коли я навчалася на першому курсі юридичної школи, пам’ятаю, як мене вражала манера, якою розмовляли мої професори. Кілька молодих викладачів-чоловіків з Гарварду (серед 70-ти осіб департаменту було всього кілька жінок на той час) свідомо намагалися змінити гендерний меседж. Тому, коли, наприклад, мій викладач з цивільних правопорушень згадував суддю, лікаря, юриста, інженера чи будь-кого іншої професії, він навмисно уживав займенник «вона». Я підстрибувала щоразу, коли він так робив. Це звучало так дивно. Я не знала жодної жінки лікаря, судді чи інженера. Як потім я казала своїм студентам: я не настільки стара, але зовсім нещодавно, на початку 1980-х, зміна займенника відкрила для мене новий світ.
Десять років раніше, почали уживати шанобливе «міз» (Ms.) на відміну від «міс» (Miss) чи «місіс» (Mrs.). У це важко зараз повірити, але запровадження «міз» (Ms.) у лексику здійняло величезний галас серед перших феміністок, цю хвилю підхопив однойменний журнал (зараз один зі знакових), що боровся із традиціями. «Міс» («Miss») та «місіс» («Mrs.») одразу розділяли жінок на одружених та неодружених. Таким чином статус жінки став найбільш важливою інформацією, яку кожен хотів знати. «Міз» давало жінці власну ідентичність, незалежно від сімейного статусу. Здавалося б, малесенька мовна зміна мала таке величезне символічне значення.
Я розповідаю ці історії, щоб показати, що те, як ми говоримо, — має значення. Велике значення. Слова, які ми обираємо, відображають та підсилюють глибокі переконання про те, що вважається нормальним, а що — ні, що схвалено, а що — ні, що цінне, а що —ні. У той час, як зміна манери висловлювання може видатися ледь помітною, це може нести в собі дуже потужне повідомлення включення та змінити упередження тих, до кого ми говоримо. Ще в юридичній школі, почувши займенник «вона» стосовно професій та посад, які обіймали лише чоловіки, моє розуміння того, що є можливим, змінилося.
У 1980-х важливо було змінити нашу мову, звернувши її до жінок — другої половини людської раси. Через сорок років ми досі розширюємо це лінгвістичне коло. У 2014 році фейсбук змінив варіанти гендерної ідентичності. Раніше, створюючи профіль, можна було обирати лише між чоловіком чи жінкою. Це змушувало деяких людей з невизначеним гендером почуватися, ніби їхню ідентичність стерли. Зараз у фейсбуці можна обрати з довгого переліку запропонованих гендерних варіантів, серед яких є і трансгендери чоловічої та жіночої статі, і невизначені гендери, і андрогіни. Президент GLAAD Сара Кейт Еліз зазначила: «Ця нова функція{296} — це крок уперед до визнання трансгендерних людей, що дозволить їм розповісти свою справжню історію власними словами». Мова — один з основних способів, який робить невидиме видимим і несказане — почутим
Подумайте про те, як часто одружених мам запитують: «Сьогодні ваш чоловік сидить з дітьми?», коли ті вийшли кудись увечері. Чи можете ви уявити одруженого чоловіка у подібній ситуації, щоб його запитували, чи його дружина «сидить з дітьми»? І чому ми не говоримо про чоловіків, що мають дітей та працюють, як про працюючих татів? З іншого боку, чому ми називаємо чоловіка, який в основному доглядає за дітьми, «Містером мамою»? Ці лінгвістичні відмінності можуть здаватися непомітними або маловажливими, проте модель присвоєної відповідальності та схваленої поведінки висить на волосині.
Коли я залишила Держдепартамент, щоб повернутися на посаду штатного викладача на повний робочий день, я майже вибула з рядів жінок-кар’єристок. Проте чимало відгуків на мою статтю в Atlantic спричинило обговорення інших материнських проблем. Один коментатор сказав, що я «залишила роботу в Держдепартаменті через почуття материнської провини»{297}. Інший описав мою історію у класичному жанрі жінок: «вибула з гри{298}, скотилася донизу або ж зрозуміла, що не здатна поєднати кар’єру та сім’ю».
У безсмертній мові коміксів Келвіна та Гоббс: «Арррр!». Що мене особливо засмучувало, так це те, що я очікувала таких образ та навмисно намагалася протистояти їм у самій статті. Я завжди знала, що якщо не згадаю про дітей і просто скажу, що повернулася у наукове середовище наприкінці моєї дворічної відпустки, пов’язаної з держслужбою, як немало людей до мене, ніхто б й оком не змигнув. Новина (наскільки її узагалі можна назвати новиною) могла бути такою: «Анна-Марі Слотер подала у відставку, щоб повернутися викладати в Принстон».