Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю
- Автор: Слотер Анна-Марі
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7513-93-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю». Краткое содержание книги:
Заплющіть очі і уявіть, що вам вдалося все відпустити: очікування інших щодо вас і ваші власні очікування, вашого чоловіка і ваш дім. Уявіть, що якщо ваші діти покличуть вашого чоловіка чи партнера або будь-кого іншого з дорослих, хто їх любить, то ви будете спокійні, знаючи, що багато інших людей можуть бути поруч з ними. Уявіть, що ваш чоловік на рівних з вами відповідає за домашні обов’язки й каже вам, що робити, щоб допомогти їх виконати.
Якщо ми зможемо позбутися безлічі стереотипів, упереджень, очікувань, подвійних стандартів та сумнівів, які багато хто з нас носить із собою, тоді відкриється новий світ можливостей. Можливо, ми позбудемося статусу супержінок, але здобудемо набагато більше.
Частина третя
На шляху до рівності
Суддя Рут Бейдер Гінсбург дотримується фемінізму вже доволі давно. Здобувши важливі перемоги у сфері жіночих прав у 1970-х, вона продовжує відстоювати свої переконання й після призначення до Верхового Суду президентом Клінтоном у 1993 році.
Одного разу Гінсбург дала інтерв’ю{294} інформаційному бюлетеню співробітників Верховного Суду, де пояснила, що дозволила одному зі своїх секретарів — Девіду Посту — працювати за гнучким графіком, аби він міг піклуватися про двох маленьких донечок протягом дня, поки його дружина працювала економістом. Гінсбург зазначила: «Це моя мрія про те, як має виглядати світ. Коли тати візьмуть на себе рівну відповідальність із догляду за своїми дітьми, тоді жінки зможуть бути справді вільними».
Зверніть увагу, вона не сказала: «Коли тати більше поратимуться по дому» або «Коли тати виконуватимуть свою частину домашніх обов’язків». Вона сказала: «Коли тати візьмуть на себе рівну відповідальність із догляду за своїми дітьми». У словах «брати відповідальність» і «допомагати» — значний відсоток логістики й піклування, не кажучи вже про планування можливих подій. Жінки мають це відпустити, а чоловіки — прийняти.
Але хіба ми можемо досягнути змін такого масштабу? Влітку 2013 року я мала доповідь на TEDGlobal, де закликала аудиторію замислитися про необхідність «наново пристосувати чоловіків до потреб суспільства» у той спосіб, який я тут описала. Я відчула, як аудиторією прокотилися хвилі скептицизму. «Ви вважаєте, що це неможливо{295}, — сказала я. — Але я виросла в сім’ї, де мама виставляла на столах маленькі вази із сигаретами під час вечірніх посиденьок, де чорні та білі користувалися різними вбиральнями і де всіх примушували бути гетеросексуалами. Нині ситуація трохи інша».
Це викликало пригнічений сміх. Мені важливо було нагадати аудиторії, як сильно наш світ змінився за останні п’ятдесят років, у значно кращий бік з погляду афроамериканців, ЛГБТ-спільноти й сімей, які втратили одного з батьків через рак легень. Зважаючи на масштаб цієї зміни, поміркуйте, скільки змін ми можемо ще зробити в сферах, де це нині здається неможливим.
Останні чотири розділи книжки стосуватимуться конкретних кроків, які ми мусимо зробити, аби досягти рівності між жінками й чоловіками та завершити велику справу жіночого руху. Це стосується як простих змін у наших розмовах, так і змін у наших кар’єрних траєкторіях, на робочих місцях і в політичній системі.
У 2012 році я і мій молодший син дивилися Національний з’їзд Демократичної партії. Тодішній сенатор Джон Керрі виголошував промову, і мій син запитав, хто це. Я відповіла, що це сенатор, який балотувався на посаду президента у 2004 році й у разі, якщо президента Обаму переоберуть, цілком імовірно, може стати секретарем штату. Мій син здивовано поглянув на мене й абсолютно щиро спитав: «Ти маєш на увазі, що чоловік може стати Держсекретарем?». Мій син народився у 1999 році, і йому було лише п’ять, коли Держсекретаря США Коліна Паувела успішно замінила Кондоліза Райс, яка, у свою чергу, передала ключі влади Гілларі Клінтон. Дивлячись на нього, я згадала, яку радість переживала в день, коли першою жінкою-держсекретаркою стала Мадлен Олбрайт, яка прийняла присягу у 1997 році після двох століть керівництва чоловіків.