Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
«14 липня кіннота Острозького була… розгромлена, а його самого серед інших поранених захоплено в полон» [65, с. 70].
Та московити далі не пройшли…
В полоні московитів Костянтин Іванович перебував 7 років, з 1500 до осені 1507-го, поки не втік.
«25 вересня (1507 р. — В.Б.) урочисто в’їхав у Вільно…
Повернення Костянтина Острозького було відзначене як урочиста подія. Сигізмунд І Старий, який після смерті Олександра (1506) став королем польським і великим князем литовським, повернув колишньому бранцеві пост гетьмана і відновив його на посаді намісника Вінницького та Брацлавського замків, водночас призначивши луцьким старостою і маршалком Волинської землі. Оскільки ж Волинь і Східне Поділля (Вінниччина та Брацлавщина) становили єдину військово-адміністративну одиницю, яка на час війни підлягала волинському маршалкові, в руках князя Острозького зосередилася юрисдикція над більшою частиною української території, що входила до складу Великого князівства» [65, с. 71].
Автор хоче звернути увагу читачів на неймовірні факти, описані в наведеній цитаті. Справа в тому, що усіма титулами, які повернули князю Острозькому у 1507 році, володів представник королівського роду князь Михайло Васильович Вишневецький. Це все за офіційною історичною версією. Йдеться про глибоке приниження навіть не королівського, а звичайного князівського роду Вишневецьких. Слухаємо:
«Маючи авторитет і родинні зв’язки з князями Острозькими, цими некоронованими володарями Русі, Михайло Васильович Вишневецький на час московського полону кн(язя) К.І. Острозького в 1500–1507 роках отримує посаду брацлавського намісника і поступово розширює свої володіння» [196, с. 8].
І в того ж автора, на попередній сторінці, князь подається так: «Михайло Васильович Збаразький, Вишневецький, брацлавський і вінницький намісник (помер близько 1517 року)…» [196, с. 7].
Ми зайвий раз переконуємося, що роди православних князів Острозьких і Вишневецьких походять з одного князівського дому — Галицьких, від синів Федора Острозького — Василя і Федора. Про що говорив і польський хроніст Ян Длугош.
Як бачимо, ще за свого життя князь Михайло Васильович Вишневецький повернув усі королівські посади Костянтину Івановичу Острозькому. У ті часи, якби це були між собою не близькі родичі, польський король такого зробити не міг. І польський сейм таке рішення короля скасував би. Якщо ж таке рішення мало місце, то це значить, що польський король діяв узгоджено з родами Острозьких і Вишневецьких і такий його крок не принижував князівський рід останніх. Отже робимо висновок, що ці дві славетні династії мали єдине, близьке походження.
Не міг український народ робити своїм національним героєм у XVI столітті вихідця цього роду Байду-Вишневецького та сотні років оспівувати його в піснях, тоді як польський та литовські народи такого свого національного героя не знають.
«Повернувшись з полону, наш герой знову отримав гетьманську булаву. Цей факт свідчить, наскільки високо цінували його як полководця. Упродовж багатьох наступних років князь переважно воював зі «степом», здобувши низку блискучих перемог над переважаючими силами татар. Найбільш резонансними були перемоги у битві на Лопушнянському полі під Вишнівцем (28 квітня 1512 р.) та біля річки Ольшаниці на Київщині (6 лютого 1527 р.). У першому й другому випадках, за свідченням сучасників, були розбиті орди чисельністю понад 20 тис. осіб. І це при тому, що війська, якими командував Костянтин Іванович, були значно меншими.
Особливо значний резонанс у країнах Центральної та Східної Європи викликала битва під Вишнівцем. Її розлого описав, використовуючи віршову форму, уже згадуваний польський хроніст М. Стрийковський» [196, с. 23–24].
а) Битва під Вишнівцем (1512 р.)
Слід пам’ятати, що князі Острозькі-Галицькі, а серед них і Костянтин Іванович, були палкими патріотами своєї землі. Недаремно автор поеми про битву 1512 року вклав в уста князя Костянтина ось таку патріотичну промову:
«Гей, товариші мої, товариство миле,
Неминуче діло нам випало в цій хвилі,
Серце не дає мовчать зараз перед вами,
Подивіться навкруги — що діється з нами.
Як потоптана земля, де не глянуть очі.
Орди хижі, навісні кривдять і толочать
Нашу землю, а вона кожному з нас мила,