Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
…наскільки це відповідає природі нашого розуму — сягати в незмірні обшири всесвіту, бо ж дух людини — це щось дуже велике, благородне: він не терпить того, щоб йому накреслювали інші, ніж богам, межі[597].
Водночас Кеплер вже у 1604 році, у своєму листі посвяти імператору Рудольфу, що передує книзі «Оптична частина астрономії», висловлює ідею нескінченного дослідження:
Невичерпною є скарбниця таємниць природи, вона дарує багатство, що його важко описати; той, хто щось відкриває у цій царині, насправді лише відкриває іншим шлях до нових досліджень[598].
Лесінг прославляє нескінченне дослідження у своєму відомому тексті, що його варто процитувати повністю:
Цінність людини вимірюється не істиною, якою вона володіє чи вважає, що володіє, а її щирим зусиллям у напрямку досягнення істини. Адже сили, що збільшують людську досконалість, зростають не від володіння істиною, а від її пошуку. Якби Бог, тримаючи у правиці всю істину, а в лівій руці лише завжди палке бажання істини, сказав мені: «Обирай!», то, ризикуючи помилятися завжди і вічно, я би покірно схилився перед його лівою рукою та сказав би: «Отче, дай мені цю руку; абсолютна істина належить тільки тобі»[599].
Чи можна говорити про нескінченний прогрес досліджень людства? Зрозуміло, що ми не можемо передбачити майбутнє світу та людства й сказати, що призначенням людства є вічне дослідження. Лесінг, зі свого боку, передбачав можливість продовження досліджень за межами життя та вважав, що люди досліджуватимуть після своєї смерті в процесі переселення душ. Як би там не було, від наступних поколінь можна вимагати вміння отримувати спадок минулого, не боятися його спростовувати, та бути готовими, своєю чергою, передати свої відкриття наступникам, не претендуючи на володіння остаточною та абсолютною істиною, приймаючи, натомість, постійні сумніви у їх істинності. Водночас потрібно констатувати, що ті, хто говорить про прогрес у пізнанні, не завжди приймають вимогу піддавати сумніву набуте знання, особливо якщо йдеться про їхні власні відкриття. Вже у Лукреція можна відчути, що історія думки зупинилася на Епікурі, який розв’язав усі проблеми, і обмежив бажання людства задоволенням його елементарних потреб. Ось чому я не вважаю Лукреція, всупереч Роберу Леноблю[600], носієм Прометеєвого духу.
Зовсім недавно Пьєр-Жіль де Жен нагадав про необхідність безконечного перегляду знання:
Деякі філософи представляють дослідників як людей, які встановлюють істину. Багато з нас зовсім не впізнають себе у цій схемі. Дослідники нашого часу зовсім не претендують на конструювання останньої істини. Ми лише створюємо, не без вагань та незграбності, приблизний опис природи[601].
Закінчуючи свою книгу «Логіка живого» запитанням: «Який новий розтин подрібнить завтра наші предмети розгляду, щоб інакше поєднати їх у якомусь новому просторі? Яка нова матрьошка з цього вийде?», Франсуа Жакоб дає можливість передбачити механізм наукового прогресу. У контексті метафори таємниць природи можна було б сказати, що відкрити один з її секретів означає зустріти новий секрет, який, своєю чергою, приховує інший, і так до нескінченності.
15
Вивчення Природи як духовна вправа
1. Задоволення від пізнання
У «Тімеї» Платон говорить про своє дослідження як про вправу, що приносить задоволення та дає відпочинок саме тому, що пропонує лише видимості та здогадки:
Те саме стосується інших тіл того ж роду, що їх не важко обговорювати засобами літературного жанру «правдоподібних оповідей». Адже коли, облишивши дискурси про вічні істоти, розслаблено досліджують правдоподібності, що стосуються народження речей та займаються цим без жодних докорів сумління, то віднаходять помірковану та розумну розвагу у житті. Саме тому ми дозволяємо собі це робити[602].
Дослідження є розвагою та приносить задоволення, адже воно споріднене з грою, що полягає у розгадуванні загадок. У контексті діалогу «Тімей» це зусилля з розгадування загадки всесвіту належить до регістру релігійного свята. Сократ нагадує, на початку діалогу, що день, коли це зусилля має місце, є святковим днем із жертвопринесенням богині Афіні і радіє, що тема діалогу чудово відповідає жертвопринесенню, що його приносять цього дня. Тема, про яку йдеться, це прославляння міста Афін, розповідь про його походження, вплетена водночас у розповідь про походження людини, що своєю чергою вплетена у розповідь про походження світу. Зрештою, це космогонія, «Генеза»[603] у біблійному сенсі слова, відповідно до взірця космогоній досократиків, які самі були під впливом давніх близькосхідних космогонічних поем (наприклад, відомої поеми «Enouma Elish»), пов’язаних, між іншим, із релігійними церемоніями[604]. Дуже цікаво згадати з цього приводу, що Йоган Гьойзінґа показав, у який спосіб гра космогонічної загадки могла була частиною жертвопринесення у брахманській релігії[605]. Ми маємо тут справу із поведінкою, що виникла у дуже давні часі. Назагал, гра, свято та дослідження божественних таємниць могли бути тісно пов’язані. У Платона, зокрема, людська гра відповідає божественній грі. Відомий текст «Законів» стверджує, що людина була створена як предмет розваги для божества, та що бути таким предметом розваги є, насправді, найкращим з того, що може робити людина[606]. Людина, таким чином, повинна подарувати богам найкращі розваги, якими є спів та танці у релігійні свята, а також міфічний гімн, що розповідає про народження світу. Так само у «Федрі» Сократ скаже:
597
Сенека, Моральні листи до Луцілія, СІІ / Пер. А. Содомори.
598
Kepler J. Cesammelte Werke. — Bd. II. — Munich, 1938. — S. 7, 15—18.
599
Lessing G.E. Eine Duplik, 1778 // Werke. — München, 1979. — Bd. 8. — S. 32—33.
600
Див. вище, прим. 51 цього параграфу (в електронній версії — примітка 585. — Примітка верстальника).
601
Germes P.-G. De. L’esprit de Primo Levi // Le Monde. — 23 octobre 2002. — P. 18. Тут постає складна проблема поняття тимчасової істини. Можна прочитати на цю тему чудове дослідження Сандри Ложьє «Від логіки науки до наукових революцій» (Laugier S. De la logique de la schience aux révolutions scientifiques // Les philosophes et la science / Sous la dir. de P. Wagner. — Paris, 2002. — P. 964—1016).
602
Платон, Тімей 59 с.
603
С. 240 — перша книга П’ятикнижжя і Біблії — книга Буття розповідає про походження світу, людини та перших родів людства. В грецькому (Септуагінта чи переклад LXX) та латинському перекладах, так само як і в багатьох перекладах новоєвропейськими мовами, ця книга названа гр. словом Genesis «генеза», «походження». — Прим. перекладача.
604
Див.: Naddaf G. L’origine et l’évolution du concept grec de phusis. — Queenston, Lampeter, 1992. — P. 61—90. Французький переклад поеми див. у: Labat R. Les religions du Proche-Orient. — Paris, 1970. — P. 36—70.
605
Huizinga J. Homo ludens. — Basel-Brüssel-Köln-Wien, s.d. — S. 171—191.
606
Платон, Закони, 803 c.