Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Після Платона насолода від споглядання природи та її вивчення називається «величчю душі». Для нього душа, що не припиняє споглядати тотальність часу та буття, не може містити у собі жодної дріб’язковості, нічого низького; вона дивиться на людські речі згори та не боїться смерті[617]. Це уявлення матиме відлуння упродовж усієї історії давньої фізики. Щойно ми бачили, як Ціцерон розхвалював переваги вивчення таємниць природи та казав, що ми маємо відчуття злету і дивимося на земні речі як на жалюгідні та незначні. На думку Сенеки таке вивчення, що змушує нас дивитися на речі згори, звільняє нас від будь-якої низької думки та відкриває велич душі[618]. Воно відповідає сподіванню душі звільнитися від тіла та піднестися у безкрайні простори неба і землі. Через тисячоліття після «Тімея» неоплатонік Симлікій у вступі до свого коментаря «Фізики» Аристотеля зробить довгий виклад теми корисності фізики для етики, показуючи, в який спосіб усі моральні чесноти розвиваються за допомогою спостереження природних феноменів, у який спосіб концентрація на фізичному дослідженні відвертає нас від тілесних задоволень та звільняє нас від страху смерті, у який спосіб фізика відкриває велич душі, робить можливим її піднесення та дозволяє нам згори спостерігати за людськими справами[619].