Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Цей текст Франсуа Жакоба показує, що у XX, а також у XXI столітті вчені, публічно говорячи про свої дослідження, продовжують використовувати метафору персоніфікованої природи, яка начебто має власний характер, звички чи специфічну поведінку. У перспективі досліджуваних нами способів розкриття таємниць природи, такі підходи дозволяють визначати спосіб дії самої природи, щось на кшталт методу природи.
Як ми бачили, звертаючись до еволюції поняття phusis[630], такий жанр опису поведінки природи існував уже в античності, його можна знайти, зокрема, у гіппократівському корпусі та у Аристотеля. Аристотель вважав, що природа діє у раціональний спосіб чи, точніше, що все відбувається таким чином, ніби вона діє у раціональний та продуманий спосіб: «Можна було б сказати, що природа передбачає те, що могло б статися»[631].
У аристотелівській перспективі фундаментальним принципом, який дає змогу пояснити феномени природи, зокрема живої природи, є те, що природа завжди діє із певною метою і, таким чином, не приймає невизначеності, нескінченності й незавершеності як в організмах, які створює, так і у серії істот, яким дає життя. Ознака живої істоти, таким чином, полягає у тому, щоб бути повною, завершеною. Отже, природа не робить нічого марно: з одного боку, вона не робить нічого, що не має користі; з іншого боку, якщо вона щось робить, то це тому, що має підставу це робити[632]. Цей принцип часто використовується для виправдання присутності чи відсутності якоїсь здатності чи якогось органу. Природа, можна було б сказати, є доброю господинею, яка економить, як може. Вона вміє уникати надлишку та нестачі, передчасності та запізнення. Вона змушує той самий орган виконувати різні функції. Язик, наприклад, використовується як орган смаку, необхідний для існування, та як орган мовлення, корисний для кращого існування. Так само рот використовується для поглинання їжі, а також для дихання. «Як обережна людина», каже Аристотель, природа дає якийсь орган лише тим, хто вміє ним користуватися; для цього вона використовує максимум наявних можливостей; як добра господиня, вона не викидає нічого з того, що може знадобитися; вона може використати залишки, щоб створити «кістки, сухожилля, хутро, копита» та компенсувати надлишок нестачею, або ж навпаки. Вона не може давати надлишок одночасно в усьому. Наприклад, під час годування груддю немає місячних та, як правило, немає зачаття. Коли відбувається зачаття, молоко закінчується, адже природа не настільки багата, щоб забезпечити дві функції одночасно.
Ці аристотелівські формули мали величезний успіх у середньовіччі та за доби Відродження. Водночас, у XVII столітті Роберт Бойль, складаючи список таких висловлювань, нагадав, що йдеться лише про метафори, про вислови на кшталт: закон забороняє робити те чи те[633]. Природа, так само, як закон, не є діючим суб’єктом. Роберт Бойль, звичайно, має рацію, проте, чи не дає цей жанр висловлювань про природу, так само як про закон, змогу побачити якусь норму, що впорядковує природні процеси чи людські дії?
Аристотелівські формули, зрештою, можуть бути зведені до принципу економії, що виражає ідеал цілковито раціональної дії та приведення у відповідність засобів та цілей. Цей принцип економії матиме великий вплив на філософські та наукові уявлення про спосіб дії природи аж до XX століття. З уточненнями та модифікаціями він навіть буде введений у XVII та XVIII століттях, у механічну фізику у вигляді принципу найменшої дії, відповідно до якого у природі оптимальна дія реалізується із мінімумом затрат. Ферма, Ляйбніц, Мопертюі та, у XIX столітті, Гамільтон, запропонували різні формулювання цього принципу[634]. Мопертюі формулює його наступним чином: «Коли у Природі відбувається якась зміна, кількість дії, використаної для цієї зміни, завжди є якомога меншою»[635]. Це формулювання Мопертюі викликало суперечку за участі Вольтера, який його жорстко критикував, та Ойлера, який його запекло захищав. Мопертюі наголошував метафізичну важливість цього принципу: Творець завжди у наймудріший, а отже, у найекономніший спосіб використовує свою могутність. Водночас, цей підхід наражається на фундаментальне заперечення: чому потрібно приймати, що могутність Бога чи Природи обмежені економією?
630
Див. вище, параграф 2, с. 33—42.
631
Аристотель, Про небо, II, 9, 201 а 24.
632
Аристотель, Про рух тварин, 8, 708 а 10; 12, 711 а 18; Про частини тварин, II, 13, 658 а 8; III, 1, 661 b 23; IV, 22, 691 b 4; IV, 12, 694 а 15; IV, 13, 695 b 19; Про походження тварин, II, 4, 739 b 19; II, 5, 741 b 3; II, 6, 744 а 36; V, 8, 788 b 21.
633
Boyle R. A Free Inquiry into the Vulgarly Received Notion of Nature. — London, 1686 // The Works of the Honorable Robert Boyle. — I—VI / Ed. by Th. Bird. — London, 1772. — T. V. — P. 174 ss.
634
Див. примітку М. Бертело про принцип найменшої дії у «Технічному і критичному словнику філософії» А. Лаланда (10 éd. — Paris, 1968. — P. 1232—1234); Kneser A. Das Prinzip der kleinsten Wirkung, von Leibniz zur Gegenwart. — Leipzig-Berlin, 1928.
635
Moreau de Maupertuis PL. Essai de cosmologie (1768) / Rééd. Par E Azouvi. — Paris, 1984. — P. 42. Про дискусії стосовно цього принципу див.: Pierre Louis Moreau de Maupertuis. Eine bilanz nach 300 Jahren / Hrsg. H. Hecht. — Berlin, 1999, зокрема дослідження: Borzeszkowski H.-H. Der epistemologische Gehalt des Maupertuischen Wirkungsprinzip (S. 419—425), Thiele R. Ist die natur Sparsam? (S. 432—503).