Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Ту саму ідею можна знайти у багатьох грецьких авторів[588]. У Сенеки вона набуває морального сенсу: щоб опанувати гнів, не потрібно відразу ж діяти, потрібно дати собі час, адже час розкриває істину[589].
Ця думка набула форми прислів’я — Veritas filia temporis, досить пізно, у невідомого латинського поета. Прислів’я цитує Авл Геллій щоб проілюструвати ідею, згідно з якою люди робитимуть менше помилок, якщо боятимуться їхнього викриття[590]. У цьому випадку істина, про яку йдеться, є визначеною істиною, що виявляється: загадка розв’язана, більше нічого шукати.
Проте формула може також мати інший сенс, якого їй надає Френсіс Бекон. У нього йдеться про поступове розкриття Істини Часом та повільне відкриття таємниць Природи людськими зусиллями. У цій перспективі тим, що обґрунтовує Істину, є зовсім не авторитет Давніх, а повільний пошук поколінь. Ми бачили, що ця ідея вже була присутньою у Ксенофана, Платона й Аристотеля. Останній говорив, що Час — це «винахідник».
У Новий час ця тема залишається не менш актуальною. Наприклад, у 1719 році на фронтисписі своєї книги Epistolae ad Societatem Regiam Anglicam (Листи англійському королівському Товариству) Антон ван Левенгук (один із тих, хто зробив перші наукові відкриття завдяки використанню мікроскопа) розмістив зображення людини, що долає крутий схил за допомогою старика Часу, який тримає косу у руці, та девіз: Dum audes ardua vinces («Із відвагою ти здолаєш важкі труднощі»)[591].
7. Прогрес науки, витвір усього людства та нескінченне завдання [592]
Сенека вважав, як ми пам’ятаємо, що прогрес є витвором цілого людства: відкриття Природи може бути здійснене лише завдяки внеску череди поколінь, минулих і майбутніх. У цій перспективі Паскаль порівнює історію людства з історією людини, «яка завжди існує та поступово навчається»[593].
Водночас, досить важко визначити точно, що саме припускає ця метафора. Чи є людство різновидом суб’єкта пізнання, якимось надсуб’єктом, чимось на кшталт колективного Розуму, який має сприйняття реальності в цілому? Та чи потрібно, у цьому сенсі, вбачати у «кіберкультурі» перші симптоми виникнення такого суб’єкта? Жан-Марк Мандозіо нещодавно згадував прихильників цієї кіберкультури, які раділи зникненню автономії індивідуальної рефлексії «на користь колективного інтелекту», відверто представляючи його як втілення «вічного божества», із «віртуальними світами» замість «янгольського чи небесного світу»[594]. Проблема, звичайно, є надто складною, щоб торкатися її кількома словами. Водночас, я повинен сигналізувати читачу про її існування.
Ґьоте, своєю чергою, також вважав, що Природа може бути розкрита лише цілим людством, адже кожне індивідуальне спостереження є частковим і неповним та здатне осягнути лише якийсь один аспект явищ. Водночас, оскільки не існує сприйняття, притаманного людству в цілому, оскільки людство, зрештою, є фіктивним суб’єктом, Природа завжди приховуватиметься від людей:
Природа є неосяжною, адже одна людина не може її осягнути, хоча це під силу людству в цілому. Водночас, оскільки це дороге нам людство ніколи не буває одночасно у своїй цілісності, Природа завжди ховатиметься від нас у нас перед очима […]. Тільки люди у своїй сукупності пізнають природу і тільки люди у своїй сукупності переживають людськість[595].
Це означає, що повне пізнання Природи, яке характеризувалось би повною певністю, ніколи не буде приступне людству. У певному сенсі, донькою Часу є не Істина, а нескінченне дослідження. Чи мав це на думці Паскаль, коли казав про людину, що вона «створена лише для нескінченності»[596]? Малоймовірно, що він думав про нескінченний прогрес людського пізнання, адже як добрий християнин вірив у кінець світу та кінець людства. Він використав цей вислів для того, щоб позначити людську велич у порівнянні з тваринами, про що свідчить контекст його твердження. Без сумнівів, він, також, надихався текстом Сенеки:
587
Софокл, Аякс, вірш 646—647. Про ілюстрацію цього мотиву у період XVI—XVIII ст. див.: Saxl F. Veritas filia temporis // Philosophy and History, essays presented to Ernst Cassirer / Ed. by R. Klibansky, H.-J. Paton. — New York-London, 1936. — P. 197—222. Більшість з цих ілюстрацій стосуються першої інтерпретації (час розкриває таємниці та помилки). Див. також: Panofsky Е. Essais d’iconologie… — P. 119.
588
Див. наприклад у «Олімпійських гімнах» Піндара (X, 53): «Лише час може дати знати істину».
589
Сенека, Про гнів, II, 22, 3.
590
Авл Геллій, Аттичні ночі, XII, 11, 17.
591
Див. вище, параграф 9, с. 126—127.
592
Про це питання і, назагал, про поняття прогресу див.: Blumenberg Н. La légitimité des Temps modernes… — P. 94—95.
593
Паскаль, Фрагмент трактату про порожнечу / Brunschvicg, р. 80.
594
Mandosio J.-M. L’effondrement de la très grande Bibliothèque nationale de France. — Paris, 1999. — P. 98, цитує Lévy P. L’intellegence collective. Pour une anthropologie du «cyberespace». — Paris, 1994.
595
Лист Ґьоте Шіллеру від 21 лютого 1798 та 5 травня 1798 // НА, Goethes Briefe, Bd. 2, S. 333, 343.
596
Паскаль, Фрагмент трактату про порожнечу / Brunschvicg, р. 79.