Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
У Сенеки, таким чином, знаходимо тверде переконання, що зусилля майбутніх поколінь змусять науку прогресувати[564]. Давні залишили нам не лише серйозні відкриття, а, також, проклали шляхи досліджень. Величезне завдання очікує на людей майбутнього. Проте це завдання стоїть не лише перед кількома людьми, воно постає перед усім людством. Життя однієї людини замало для його розв’язання.
Світ був би дуже маленьким, якби не вимагав дослідницьких зусиль усього людства[565].
Саме історія людства постає, таким чином, як тривала ініціація, що поступово передається у спадок.
5. Сенека та модерний розвиток ідеї прогресу
Цитовані місця з «Природних питань» зіграють важливу роль у розвитку модерної ідеї прогресу. Все почнеться із XIII ст., із видатним персонажем Роджером Беконом, францисканцем із Оксфорда, про якого ми вже згадували. Сенеку, ймовірно, нажахали би уявні технічні вигадки Бекона, про які ми також вже говорили[566]. Проте Роджер Бекон, цитуючи «Природні питання», використовує саме вислови Сенеки, щоб виразити свою віру у прогрес:
Прийде день, коли час і тривале дослідження зроблять явними всі ті речі, що наразі приховані[567].
Наприкінці XVI ст. Луї Ле Руа, зачарований великими недавніми відкриттями, використає, своєю чергою, слова Сенеки, щоб висловити надію на прогрес пізнання:
Всі таємниці Бога та секрети природи не можуть бути відкриті одночасно. Скільки речей стало відомими й відкритими за нашої доби?[568]
Ці сподівання на майбутні відкриття можна, також, знайти на світанку модерної науки. Наприклад, Френсіс Бекон сподівається, що природа все ще зберегла у своїх надрах приховані таємниці великої значущості[569] та скаже слідом за Сенекою:
Ці таємниці ще не були винайдені. Одного дня, поза всяким сумнівом, вони також з’являться на світло після череди наступних століть, як з’явилися колись попередні винаходи[570].
Ми бачили, що Сенека відчував одночасно повагу й поблажливість до своїх попередників, заслугою яких було живлення надії на розкриття таємниць природи, проте які були ще недосвідченими. Модерні є більш досвідченими, адже вони спираються на зусилля та вчення Давніх. Саме це стверджує Роджер Бекон: «Молодші є проникливішими»[571]. Тут він, як показав Едуард Жоно[572], цитує не Сенеку, а античного граматика Прісціана.
Водночас, у цій перспективі відбувається обертання. Якщо «молодші» знають більше, аніж «старші», то чи не є Модерні старшими? Джордано Бруно стверджує без вагань: «Ми [ми — це теперешні, присутні цієї миті] є старшими, просунутішими у віці, аніж наші попередники»[573]. Якщо порівнювати історію людства з історією окремої людини, яка навчається та стає обізнаною, то бути Модерним — це бути «старшим», а бути Давнім — це бути «молодшим». Давні були молодшими через їхню недосвідченість, а також через наївність їхніх інтуїцій. Модерні є старшими, адже вони скористалися досвідом та інтуїтивними діями Давніх. Водночас, успадкувавши працю попередніх поколінь, Модерні не повинні піддаватися впливові удаваного авторитету удаваних Давніх, які були лише юними дебютантами[574].
Мішле у своєму «Щоденнику» використає цю ідею для реабілітації Давніх:
Можна було б погодитися, між іншим, що ми є старшими. Хто є старшим — Вергілій чи Гомер? У Гомера відчувається вічна сила юності; у Вергілія, натомість, світ є старим, меланхолійним.
Нові ідеї невпинно з’являються, щоб омолодити світ; кожен день є потужнішим, складнішим, різноманітнішим. Проте античність є простішою, вона містить ідеї у концентрованому стані, у стані еліксиру[575].
Наприкінці XVI ст., на світанку модерної доби, це уявлення спонукало Френсіса Бекона закликати сучасників звільнитися від схилянням перед авторитетом Давніх:
Повага до античності, авторитет тих, кого вважали учителями філософії та загальна згода у цьому питанні заважали людям, зачарованим шармом античності, прогресувати в їхньому пізнанні. […] Що стосується античності, то поширена думка про неї є цілковито поверховою та зовсім не узгоджується із самим словом. Насправді, це старіння світу та його поважний вік мають розглядатися як справжня античність, що її потрібно приписати нашій добі, а не юному вікові світу, який був віком давніх. Адже цей вік, який стосовно нас самих є похилим та найдавнішим, стосовно самого світу є скороспілим та найновішим[576].
564
Сенека, Моральні листи до Луцілія, 45, 4.
565
Сенека, Природні питання, VII, 30, 5; у цій фразі слово mundus використовується у двох різних значеннях: воно означає передусім всесвіт, а згодом і людськість.
566
Див. вище, параграфи 10 і 11, с. 149—152 і 155.
567
Бекон P. De viciis contractis in studio théologie // Opéra hactenus inedita Rogeri Baconi / Ed. R. Steele, fasc. I. — 1909. — P. 5.
568
Цитується В. Імоном: Eamon W. Science and the Secrets of Nature… — P. 273.
569
Див. вище, с. 157.
570
Бекон Ф. Новий Органон, І, § 109.
571
Бекон P. De viciis contractis… — р. 5.
572
Прісціан, Institutiones Grammaticae, Epist. Dédie. 1 / Hrsg. Hertz. — Leipzig, 1855. — S. 1, 7. Див.: Jeauneau E. Lectio Philosophorum. Recherches sur l’école de Chartres… — P. 359.
573
Bruno G. Le souper des cendres / Trad. Y. Hersant // Gruno G. Oeuvres complètes. — T. II. — Paris, 1994. — P. 56.
574
Це уявлення потужно змінює дуже живу в середньовіччі тему карликів (Модерні), що стоять на плечах гігантів (Давні), див.: Jeauneau Е. Nains et géants // Entretiens sur la Renaisance du XII siècle / Sous la direction de M. De Gandillac et d’E. Jeauneau. — Paris, 1968. — P. 21—38; Nani gigantium humeris insidentes. Essai d’interprétention de Bernard de Chartres // Vivarium. — 1967. — n. 5. — P. 79—99 (те саме див.: Jeauneau E. Lectio Philosophorum. Recherches sur l’école de Chartres… — P. 51—72.
575
Michelet J. Journal, 30 mars 1842. — T. I. — Paris, 1959. — P. 393.
576
42 Бекон Ф. Новий Органон, І, § 84.