Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Ось чому, продовжує Бекон, потрібно багато очікувати від нашої доби, що збагачується безконечними досвідами та спостереженнями.
Бекон, так само, як Сенека, може згадати всі недавні відкриття, що збагатили пізнання людства, і навіть може зробити це з більшою легітимністю, адже, як він сам каже, «завдяки навігації та далеким подорожам (які є частими у наш час) були виявлені та відкриті багато природних речей, які можуть виявитися важливими для філософії». І він продовжує:
Що стосується авторитетів, то треба бути повним боягузом, щоб цілковито схилятися перед ними та відмовляти у правах автору будь-якого авторитету, авторитету авторитетів, я маю на увазі Часові. Адже цілком справедливо стверджують «Істина — донька часу», а не Авторитету.
Тому зовсім не дивно, що ілюстратор першого видання «Нової Атлантиди» Френсіса Бекона помістив на його фронтисписі Час у образі старика з косою у руці, який витягує з печери оголену жінку, яка уособлює Істину[577].
Ця критика аргументу авторитету у науках про природу матиме серйозне відлуння у Новий час, наприклад, у «Фрагменті трактату про порожнечу» Паскаля: Давні без вагань критикували своїх попередників; то чому ми самі не можемо цього робити? Користуючись їхніми відкриттями, ми повинні мати амбіції зробити нові відкриття, щоб передати їх нашим наступникам. Саме у такий спосіб прогресує наука:
Таємниці природи є прихованими; хоча вона діє завжди, ми не завжди відкриваємо всі її ефекти. Час відкриває їх поступово, та природа, хоча й завжди ідентична собі, не завжди є однаково пізнаною[578].
6. Істина — донька Часу [579]
Роль Часу у людському прогресі була визнана вже за часів античності. Автор трактату «Давня медицина» подає відкриття медицини як наслідок тривалих та тяжких людських досліджень. Вимір часу відверто постає у цьому гіппократівському трактаті, адже тут міститься наполягання на тому, що для досягнення актуальних результатів у цій галузі було потрібно чимало часу і що у майбутньому на нас ще чекає багато відкриттів[580].
Ту саму тему можна знайти у Платона та Аристотеля. Аристотель у «Нікомаховій етиці» запрошує своїх читачів та слухачів самостійно доповнити його нарис, присвячений ідеї блага[581]. Цей заклик може видатися банальним. Проте, як зазначає Франц Дірлмаєр, тут можна побачити рефлексію ролі часу у людському прогресі[582]. Одні люди роблять перший нарис. Інші, з часом, завершують цей нарис, як це роблять художники. Адже час, каже Аристотель, це винахідник, він потроху відкриває істину. Це час дозволяє техніці прогресувати, кожна з технік може заповнити існуючі від початку лакуни. Платон вже натякав на важливість часу в еволюції людських інституцій[583]. Зокрема у «Законах» він показав, яким чином точність, ясність, коректність законодавства можуть бути здобуті лише з часом: одні законодавці приходять за іншими та виправляють й уточнюють перші нариси[584].
У Лукреція час також уможливлює повільний прогрес наук, технік та цивілізації:
… мореплавство, рільництво, закони, укріплення, вежі, зброя, одежа, дороги, та й інші подібні здобутки, як і все те, що дарує нам радість життя, насолоду: вірші, малюнки, пісні та різцем одшліфовані твори — все почалось од потреби якоїсь, до всього, багатий досвідом, розум дійшов, уперед поступаючи мірно. Так на поверхню виходить помалу з перебігом часу винахід кожен, а розум людський — додає йому блиску[585].
Френсіс Бекон, як ми щойно побачили, використовує вислів «Істина — донька часу». Проте він надає йому іншого, нетрадиційного сенсу. Справді, коли йшлося про мудрість націй, то він означав: із часом все, що було приховане, стає явним. Чи, як каже Софокл, «час, який все бачить, все розуміє та все відкриває»[586], зрештою, розкриває всі таємниці, а також, виявляє навіть найбільш приховані помилки.
577
Див. Le Doeuff М. Introduction // Bacon F. La Nouvelle Atlantide. — P. 59, n. 70.
578
Паскаль Б. Фрагмент Трактату про порожнечу; Brunschvicg, р. 76—79.
579
Про цю проблему див.: Blumenberg H. Wahrheit, Tochter der Zeit? // Lebenszeit und Weltzeit. — Frankfurt, 1986. — S. 153—172; див. також: Gentile G. Veritas filia tempori // Gentile G. Giordano Bruno e il pensiero del Rinascimento. — Firenze, 1925. — P. 227—248.
580
Гіппократ, Давня медицина, II, 1; Jouanna, р. 119, 14.
581
Аристотель, Нікомахова етика, І, 7, 1098 а 20—24.
582
Dirlmeier F. Aristoteles, Nikomachische Ethik. — Berlin, 1983. — S. 260—281.
583
Платон, Держава, 376 e.
584
Платон, Закони, 768 c—770 b.
585
Лукрецій, Про природу речей, V, 1448—1450 / Пер. А. Содомори. Мені здається що Р. Ленобль (Lenoble R. Histoire de l’idée de nature… — P. 120—130) перебільшує оригінальність Лукреція. Див., наприклад, з приводу теорії походження цивілізації Лукреція: Manuwald В. Der Aufbau der lukrezischen Kulturentstehungslehre. — Wiesbaden, 1980.
586
Sophocle. Hipponous, fragm. 301 // Pearson A.C. The Fragments of Sophocles. — Cambridge, 1917. — T. I. — P. 217; див. Авл Геллій, Аттичні ночі, XII, 11, 6.