Танки на мосту! Голка в сіні
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Танки на мосту! Голка в сіні». Краткое содержание книги:
Той спершу не зрозумів, а потім злякався. Так, страх прийшов до нього після того, як він зрозумів, що йому не вірять. Усе не було природним для справжнього Андрія Когута, але ж могло бути й грою…
— Як так?! — скрикнув новачок.
— А ось як. Я доповів капітанові про тебе, а капітан наказав… перехрестити тебе.
— Для чого?
— А я звідки знаю? Я тільки писар. Може, він тебе на яке таємне завдання послати збирається й не хоче, щоб хто-небудь знав, що ти був у партизанському загоні.
Здається, натяк про таємне завдання ще більше здивував й злякав Когута-другого.
— А куди пошлють? — стурбовано забурмотів він. — Я б тут лишився… Я до вас ішов…
— Це начальство вирішує. Запам’ятай: з цієї хвилини ти не Андрій Когут і ніколи ним не був. Вибирай, будь-яке інше ім’я і прізвище.
Когут-другий мовчав.
— Як батька звали? Григорій, здається?
— Так.
— Значить, віднині ти Гриць. Прізвище Явір підійде?
— Можливо… — знизав плечима хлопець.
— Отже, вирішили: ти — Григорій Явір, втік з ешелону, в якому везли бранців до Німеччини. Кажи всім, що хочеш, але про те, що сталося в Кружно, ані слова! Зрозуміло? Тоді все. Зараз тебе відведуть у другу роту. Щасливо, Грицьку!
Новобранця забрав з собою поштар Василь Долгих, який, прокинувшись, ішов у свою другу роту.
Юрко Коломієць залишився на самоті, йому дуже хотілося під яким-небудь приводом відвідати Когута-першого й ще раз поговорити з ним, та для цього потрібна була згода Сіровола, але той, очевидно, вирішив на якийсь час дати “близнюкам” спокій. Можливо, він чекав додаткових даних про те, що трапилося на вулиці святої Терези в Кружно, і обмірковував план дій Друга змія заповзла в загін… її вчасно помітили, тепер не втече, а от перша замаскувалася так, що пройдеш поруч і не помітиш..
— Де Третій?
Юрко схаменувся. Перед ним стояв Москальов, якийсь дивний, збуджений, з блукаючим поглядом.
— Художнику, де Третій? Поклич його… — Валерій сів на лаву й обхопив руками коліна. — Скажи: Москальов прийшов, має термінову справу.
Юрко здивовано глянув на бійця:
— Чого це тобі так не терпиться?
— Художнику! — підвищив голос Москальов. — Зараз найважливіша справа для Третього — вислухати те, що я збираюсь йому сказати. Зрозумів? Давай сюди капітана. Негайно!
— Ти що, Валерко? — обурився Юрко. — Не придурюйся! Дружба дружбою, а…
Валерій, вихоплюючи з-за пояса пістолет, скочив на ноги і втупився лютими очима в Юрка.
— Чув, що я сказав? Бігом! Скажи: Москальов з’явився, бажає негайно зізнатися, що він закінчив шпигунську школу і був направлений у наш… у ваш загін.
— Ти… ти… — хапаючи повітря, Юрко позадкував від свого приятеля. — Ти збожеволів! Хіба можна так жартувати?
— Я серйозно кажу! Чого злякався? Живого шпигуна не бачив? Дивись…
Закусивши губу, Юрко з острахом дивився на Москальова.
— Ти гад, Валерко, якщо не брешеш… — тихо заговорив Юрко, не зводячи погляду з Москальова. — Таких, як ти… Ну, скажи, що збрехав. Збрехав же, правда?
Спалах люті змінився у Валерія апатією, він опустився на лаву, сказав байдуже:
— Не лайся, Художнику. Кажу тобі: клич Третього. А то ще можу зникнути… Візьму та й переселюся до предків. Шукайте тоді… Однією кулькою закінчу всю цю карусель.
Коломієць схопив кепку й кинувся до дверей.
— Сумку! Сумку візьми! — гукнув йому вслід Валерій.
Юрко швидко повернувся, вдячно кивнув головою Москальову й знову кинувся до дверей.
Сіровол доповів командуванню загону і про появу “сіамських близнюків”, і про повернення Ореста Чернецького. Після бурхливого обговорення було вирішено пристати на пропозицію начальника розвідки і протягом найближчих днів ніяким особливим випробуванням “близнюків” не піддавати, а обмежитися лише пильним наглядом за ними. Звістка про повернення Чернецького й справжню причину його відлучки з загону викликала щиру радість у всіх. Навіть Висоцький, який перший висунув версію про причини зникнення бійця, охоче з нею розпрощався.
— Здаюсь! — заявив він. — Це той випадок, коли приємно бути переможеним. Але Чернецький неприпустимо порушив дисципліну й повинен бути покараний. Такій партизанщині треба давати відсіч.
— Так, але ж недарма говориться: переможців не судять, — засміявся комісар.
Бородань довго розглядав привезені Чернецьким документи, зброю, особисті речі поліцаїв і гітлерівця, хитав головою й нарешті запитав начальника розвідки: