Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
З квітками, що зрощує поле, і з тими, що в сині алей, ніколи, ніколи, ніколи твоїх не зрівняти очей.
Каміння горять самоцвітні, та що мені в блискові їх!
Ні сонце, ні зорі привітні очей не замінять твоїх.
Прозорі задумані ріки, на вітах цвітіння іней...
Ніщо мені в світі навіки твоїх не замінить очей.
19.XII. З 8
ЯК дивно
Як дивно! Любити й не знати, що ти мене полюбила за мене.
От чому я хочу від тебе піти й чуття погасити шалене.
Як дивно! Любить і не вірить в любов, і жити, Маріє, з тобою...
Ти спиш... І на скроні напружує кров блакитную жилку... Весною
все віє кругом... Ти не знаєш, яка в душі моїй буря, Маріє!..
А даль між дерев голуба і тонка, і море синіє, синіє...
28.ІУ.37
Я ЖДУ ТЕБЕ
Я жду тебе, я кличу, літо!
Тобі пісень моїх слова.
Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева.
Люблю, коли нічна знемога у жили ллється, мов вино, і з неба місяць круторогий туманно дивиться в вікно.
Я так люблю в той час без краю і землю теплу й молоду, коли над квіткою зітхає липневий вітер у саду.
Але далеко ще до літа, що одцвіло уже давно.
Лиш вітер стукає сердито в моє зачинене вікно.
11.ХІІ.38
Над вечірніми ланами грає сурма золота.
Тільки вітер поміж нами. Простягни свої вуста.
Тільки поле колосисте в звуки сурми знов і знов. На груді твоїй намисто, а в душі моїй любов.
Лиш одно, одно тривожить мою душу молоду: під твоїм намистом, може, я нічого не знайду.
6.XII. З 8
На крилах радості несе любов мене в село.
Як розказать тобі про все, що в серці розцвіло, —
про верби й пісню у гаю, про рідний, рідний дим, про радість сонячну мою знов бути молодим,
що я несу в собі, як день, цю молодість мою, що в серці — щастя і пісень, як в рідному краю, про те, що з нього гострий ніж я витяг і не сплю, що я завжди, як і раніш, тебе люблю, люблю.
8.XII. З 8
КРИНИЦЯ
Пекучий день, щебечуть птиці, де яворів шумлять ряди, я із прозорої криниці нап’юсь солодкої води.
В промінні вся вона іскриться, уяву збуджує мою.
Так і душа твоя — криниця, з якої я кохання п’ю.
9.XII. З 8
СОЛОВЕЙ
Тишина кругом безкрая. Ми йдемо у тьмі алей.
І закохано співає щось троянді соловей.
Мов на морі грають срібні блиски місячні рясні.
На любов мою подібні ці рулади в тишині.
Світе мій, моє ти небо! Солов’єм якби я став, про любов свою до тебе я б на світ весь проспівав.
10.ХІІ.38
КВІТКА
Під скелею в тьмі, у печалі, задумана квітка зросла, і снились їй сонячні далі в країні краси і тепла.
Та люди ту скелю розбили, де темрява вічна була, і квітку на волі лишили для щастя, краси і тепла.
10.XII.З 8
СКЕЛІ
З моря гнівної пустелі, в сяйві, в бризках огняних, хвилі мчать на грізні скелі й розбиваються об них.
Хай горить, як сонця релі, нам любові гордий стяг, щоб і ми були, як скелі, в морі шумному життя.
10.XIІ. З 8
ЧИ ЗНАЄШ ТИ
Чи знаєш ти світання в полі або в задуманих садах, коли од щастя мимоволі сіяють сльози на очах.
Щебечуть птиці, вітер лине, немов дитинства дальні дні, і кожна квітка і стеблина до тебе тягнуться в півсні.
А ти ідеш. На небокраї яка краса огнів сія!
274
Й разом з природою співає душа закохана твоя.
І тільки серце б’ється дуже. Здається, так би вічно йшов... Якщо ти знаєш це, мій друже, ти знаєш, що таке любов.
І0.ХІІ.38
ТИШИНА
Тишина, ні звуку. Цигарки і дим.
Лиш годинник стука на столі моїм.
Десь шумує море, і вали, мов дим... Квітко яснозора, що ти, де ти, з ким?
Думи неозорі у огні згадок...
Може, в коридорі прозвучить дзвінок.
Ти простягнеш руки, як тоді, тоді... Тишина. Лиш стука серце у груді.
11.XII.38
ОДНА
Гай і поле, синь без дна. І навколо тишина.
Тільки небо, тільки ти, та круг тебе все цвіти.
Сяють крила в вітру грі.
Може, милий то вгорі?
Ледве видко.
В серці мла.
В небі квітка розцвіла.
Нижче й нижче парашут.
Сяй, обличчя, — милий тут.
Синь навколо. Серце — тьох.
Гай і поле.
Ви удвох.
21.ХІІ.38
Кроки б’ють уперто й дзвінко, все нагору, вгору шлях.
На вустах твоїх сніжинки і троянди на щоках.
На очах од вітру сльози, та огнем у жилах — кров.
Що нам вітер і морози, не боїться їх любов.
16.ХІІ.38
ЗАВЖДИ
Лунає день, горить, клекоче, і юрб прибій.
Завжди, завжди ці сині очі в душі моїй.
Пливуть година по годині в тиші нічній.
Завжди, завжди ці очі сині в душі моїй.