У задзеркаллі 1910—1930-их років

Можливо, все вищесказане, леґітимізуючи подібне містичне світобачення, наново утверджує єдність сакрального і профанного у цьому світі. Адже він складається не з речей, а з процесів, і будь-яку думку не можна висловити об’єктивно, позаяк неможливо виключити спостерігача з процесу спостереження. Також у всесвіті людської культури не існує нічого ґрунтовного чи другорядного, така система — це павутиння рівнозалежних і однаково важливих процесів, тому що за всі часи пізнавання світу переходило не від частки до єдиного цілого, а навпаки — від нагромадження смислів до загубленого у містичних блуканнях потаймиру, проте завше незалежного «я». Тому сьогоднішній мистець аж ніяк не винахідник, а скоріше збирач і хранитель згаданих смислів. Він не автор, а співавтор нової спільноти, який допомагає сучасному всесвітові культури, що допіру був необачно розділений колективістським позитивізмом на дрібні частки, знову об’єднатися в єдине ціле. Це цілісний та синхронний світ свідомих свого покликання одинаків, в якому немає нічого окремішнього, зайвого чи непотрібного, а є натомість кристалізована вічність падаючого снігу, себто суцільна гармонія і призабута «краса життя».