У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Утім, населення УРСР зазвичай обходилося власними силами. Чудовим прикладом на це слугує хоча б перший том уцілілого у вирі революцій та імлі репресій видання «Десять років української літератури», укладеного А. Лейтесом і М. Яшеком 1928-го року в Державному видавництві України. Перший том історії української літератури з-під пера її офіційних літописців, безумовно, цікавіший за свого брата-близнюка. В другому зібрано безликі статті та гучні маніфести, а отут — якраз лики, портрети й біографії першопрохідників, що намагалися облагородити мурло міщанина, яке невпинно насувалося. Про те, що з цього вийшло, якнайкраще розповідає скалічена фотоґалерея письменників 11920-их років, багато з яких лише нещодавно повернулися в офіційний ряд радянської літератури, будучи реабілітованими, але не прочитаними. Справа в тому, що сьогодні навряд чи можливо відшукати екземпляр «Десяти років української літератури» без цензурного бузувірства часів Розстріляного відродження. Отже, книга зяє вирізаними та замащеними чорнилом іменами, вилученими портретами й вихолощеною пам'яттю. У цьому її безумовна цінність, оскільки як інакше передати шаленство сталінської жандармерії, яка живцем краяла українську радянську літературу в її десятилітньому, по суті, новонародженому ізводі? Ще абсурднішим видається це культурне варварство, коли зауважити, що ідеологічним «ремеслом» частенько займалися не відповідні цензурні органи, а безпосередньо законослухняні читачі Країни Рад. Щоразу, по мірі того, як високе начальство викреслювало з рядів пролетарських письменників черговий неблагонадійний «елемент», обиватель хапався за серце, а потім за звичні ножиці і слухняно вирізував портрет репресованого автора — своєрідне віконце у світле майбуття — у своєму примірнику «Десяти років…». Інакше стільки ж років йому світило б сонце Сибіру.
Будівництво соціялізму. Плякат Н. Котова. 1927 рік
У післявоєнні роки офіційне визначення «український радянський письменник» стало загальновживаним і збереглося до кінця радянських часів. Межа між «вітчизняним» і «закордонним» літературним процесом визначилася лише в середині 1920-их, коли від’їзд з СРСР в інші країни став вважатися за еміґрацію. Від цього часу інформація про українське зарубіжжя стає більш одіозною, а згодом і зовсім зникає, натомість за літературою в УРСР закордонні автори, звичайно ж, спостерігали. Втім, західні творчі здобутки до Країни Рад потрапляли, їх привозили різноманітними шляхами — від дипкур’єрських до письменницьких. Поки сталінська «залізна завіса» остаточно не перекрила доступ культурної інформації із Заходу, зарубіжні надходження ще мали своє авторство. Згодом «залізна завіса» стала зручним захисним механізмом для радянського «творчого» пляґіяту щодо західньої культурної (і не лише) продукції, адже можна було «позичати» будь-які ідеї без задньої думки про авторські права.
Так, автор слів до гімну радянської піонерії поет А. Жаров згадував: «Спеціяльним рішенням Бюра ЦК РКСМ „пропонувалося написати піонерську пісню — марш“. За порадою довелося звернутися до старшого товариша — Д. А. Фурманова. „Становище безвихідне!“ — сказав я йому мало не плачучи. „У більшовиків безвихідних становищ не буває!“ — відповів Фурманов. Пропозиція була така: відштовхнутися від чого-небудь вже відомого. Цілою компанією ми вирушили до Великого театру на Фауста, і там хтось звернув увагу на марш вояків: „Вежі, зубцями / нам підкоріться! / Діви-гордячки, / Нам посміхніться“. Кілька днів я блукав, скандуючи цей чотиривірш. Повторював я його доти, доки не написав інший — тим самим розміром: „Взвейтесь кострами…“ і т. д. Я запозичив, отже, з „Фауста“ лише ритмічний хід для свого тексту. А комсомолець Сергєй Дешкін, учень музичного технікуму, звичайно, позичив звідти ж музичний хід для мелодії, написаної ним на мої слова. Так народжувалась перша пісня юних піонерів нашої країни».
Так само безборонно переносився на радянський культурний ґрунт доробок західніх авторів, який привозив у Росію поет-культуртреґер В. Маяковський.