Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

І сумний гуцул Гнат Романюк, нещодавній католицький канонік, розповідав оборонцям Долини, як йому з очей страшна луда спадала, як він покинув у Пармі свою духовну паству та й рушив нарешті з міста до міста, з країни до країни, та й бачив скрізь, майже по всій Слов’янщині, злочинні підступи агентів Ватикану, аж йому подих забивала лють проти чужинців, котрі паюють між собою наші землі й дóбра, бачив повсюди й злидні простого люду, і розкошество доморослих вельмож, які заради лакомства нещасного все більше та більше прихиляються до католицтва, до чужинних звичаїв, гребуючи навіть рідною мовою і стверджуючи тим свою залежність од іноземних повелителів.

— Затопила німота слов’янські простори… Виперла наше плем’я із Шлезька, з Моравії, від Балтійського моря, з одвічно слов’янської Пруссії. Сербщину роздерли на шматки австрійці, дожі Венеції, турки. Чехи знемагають під силою Габсбургів, та ж наруга долає й словаків. Дідизна македонців і болгар давно вже стала часткою Османської держави. Колючкуватий терен розбрату росте між однокровними сусідами, бо ввесь слов’янський світ розчахнено на три недружні стани: православних, католиків, магометан. В неволі всі слов’яни. Крім Чорногорії. Опріч Москви. Крім України…

— А вольність Польщі? — спитав пан Хівря.

— Галасливий гонор! — гостро відповів горянин. — Польське панство тільки хвастає своєю вольністю. А шляхтичі вже видають себе за сутих німців, інші пани — за шведів. Польське панство зазіхає на українські землі, а в самих давно вже не був королем — ні поляк, ані інший слов’янського роду правитель, а все з Ватикану чужинці: то німець, то швед, то й бозна-хто. А по містах у вічно гордих своєю свободою ляхів — повнісінько німців, італійців, шведів, вірменів, шотландців, котрі натоптують собі капшуки та черева, лишаючи простому полякові наймитування й голодне гречкосійство, а шляхті — сеймовий ґвалт і сутяжництво по коронних судах… Простий люд Слов’янщини дошляки-чужинці перетоптали на німого раба: ми їм землю оремо та воюємо для їхньої користі, щоб сиділи вони в хоромах та взивали нас бидлом, віддаючи за непослух на поталу німецьким рейтарам, на люті муки папській інквізиції, і од гніву така мене в’ялить пекельна підсуха, що здається, торкнув би сь я до сосни зеленої чи до берези, то всохли б вони від горя мого, і береза, й сосна…