Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Мюллер запитав своїх.
Відповідь надійшла така ж неясна, як і та, яку відправили Айгруберу.
Мюллер одразу збагнув, що відбувається це, мабуть, тому, що в процесі розслідування випливло таке ім'я, говорити про яке в документі або по телефону аж ніяк не можна. Невже Кальтенбруннер теж почав гру, після того як зустрівся з Бернадотом?
І Мюллер вирішив, що до Зальцбурга можна посилати лише найвірнішу й найспритнішу людину.
Кого? Холтофа? Вірний, але дурний, наламає дров, небезпечно. Айсман? З його принциповістю він полізе в бійку, не думаючи про наслідки. Звичайно, найкращим у цій комбінації був би Штірліц. Але він у грі, він потрібен тут.
Мюллер так і не вирішив, що йому робити, подзвонив Борману, попросив кілька днів на роздуми; той погодився, хоч голос його був холодний, не мав тієї доброзичливості, яка з недавнього часу стала характерною для нього в розмовах з групенфюрером.
…Гестапо Лінца і Зальцбурга розгубилося саме з тієї причини, яку Мюллер відчув шкірою: справді, передачі на Захід ішли майже з того самого місця, де був розташований особливий відділ зв'язку СД, що безпосередньо підлягав Кальтенбруннеру. Отже, за законами нацистської ієрархії, місцеве гестапо повинно було увійти з пропозицією у відділ РСХА по Верхній Австрії; той — у свою чергу — мав погодити це питання з Айгрубером і звернутися, обминаючи Шелленберга й Мюллера, безпосередньо до Кальтенбруннера за санкцією на проведення оперативної розробки його найближчих співробітників, які сиділи в Альт Аусзеє, в розкішній віллі, що прилягала до замку шефа таємної поліції, за високим дубовим парканом під охороною кулеметників СС.
Гестапо Лінца й Зальцбурга побоювалося звертатися з такою пропозицією: в люті Кальтенбруннер був некерований. Його реакцію не можна було передбачити — в секретній службі знали, що на нього працюють в Альт Аусзеє люди, відібрані ним особисто. Тому так довго й тяглося все це, і ніяких заходів не вживали.
А тим часом в Альт Аусзеє, у штабі Кальтенбруннера, справді працював офіцер СД, завербований американською секретною службою в грудні сорок четвертого…
Необхідність кардинального рішення
Начальник радянської розвідки двічі перечитав шифровку полковника Ісаєва, відомого як «Штірліц» лише одному своєму помічникові, з яким він починав роботу в ДПУ ще з Берзінем і Пузицьким; роздратовано відсунув від себе червону папку, в якій йому принесли повідомлення, і, знявши трубку кремлівського телефону, спитав:
— Що там мудрує «Дев'ятий»?
— Він не вміє мудрувати, він просто повідомляє все, що зібрав.
— Товариш Сталін вимагає точних даних, а що мені йому доповідати? Мені здається, ви навіть не уявляєте, як може закінчитися гра «Дев'ятого». А зараз потрібні точні дані…
З цим він і поїхав у Кремль.
— Ну й що ви хочете мені всім цим довести? — повільно запитав Сталін. — Я не до кінця розумію, що передає ця ваша людина? Або вона наштовхує нас на те, щоб ми зробили новий, ще жорсткіший демарш проти Рузвельта, або натякає на необхідність нашого контакту з гітлерівськими бандитами. Чи не можна запропонувати вашій людині прибути до Москви…
— Перейти лінію фронту зараз неможливо.
Повернувшись до себе, начальник розвідки хотів був уже написати телеграму, зміст якої зводився до того, щоб Ісаєв постарався повернутися додому, але, ознайомившись з його останньою інформацією з Берліна, прийняв рішення прямо протилежне першому: апарат уміє коригувати обставини надійніше за всі параграфи і вказівки.
— Мабуть, — сказав начальник розвідки своєму помічникові, — дні Ісаєва лічені, але він знав, на що йшов, погодившись повернутися в Берлін. Продовжуємо гру — хоч це й жорстоко. Оскільки хтось весь час лякає нас, даючи нам змогу через Ісаєва дізнаватися про факт сепаратних переговорів з союзниками, — ми злякаємося. Ми дуже злякаємося… Нехай служби уважно продумають тексти майбутніх шифровок, які ми надсилатимемо до Берліна. Якщо Ісаєв зрозуміє наш хід, він відповість так, як уже одного разу було. Я маю на увазі його пасаж про переказ грошей на його рахунки… Однак, — він повільно закурив, важко затягся, — краще, щоб він не зрозумів… Так, саме так, генерале… За всім тим, що розігрується в Берні, Стокгольмі і в Любеку, стоїть життя мільйонів…
— Готувати спецповідомлення для товариша Сталіна?