Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Уважно слухаючи Сталіна, Жуков раптом чітко побачив обличчя маршала Тухачевського, його довгасті, мов у оленя, очі, коли той викладав у Наркоматі оборони свою концепцію танкових атак сильними моторизованими з'єднаннями. І йому здалося, що він чує голос його: «Тільки довівши фашистам нашу силу, озброївши Червону Армію досконалою науковою доктриною, що базується на передовій техніці середини двадцятого століття, ми зробимо війну неможливою, бо гітлерівці бояться тільки одного — монолітної сили, що їм протистоїть; вони, ніби грифи, злітаються на запах крові: нацисти відчули Франко, вони побачили розлад між комуністами, анархістами й центристами — ось вам удар по Іспанії; поваги від Гітлера не діждешся, він надто ненавидить нас, але страх перед нашою силою стримає його від агресії…»
…Сталін походив по кабінету, зупинився біля вікна, замислено спитав, ніби й не чекаючи відповіді Жукова:
— Цікаво було б до кінця зрозуміти логіку Гітлера та його оточення… Чому вони піддаються арміям західних союзників? Чому не хочуть бодай пальцем поворухнути, щоб хоч якось стабілізувати фронт на Рейні? А можуть, цілком можуть. На що сподіваються, перекидаючи свої війська з заходу на Одер? Навіть коли вони зберуть у Берліні мільйон солдатів, невже Гітлер всерйоз думає, що це зупинить пас? А коли не Гітлер, то хто думає саме так серед його найближчих співробітників? Чи це спроба затримати нас до того моменту, поки англо-американці ввійдуть у Берлін перші? Питання престижу, а не змови?
Він обернувся до Жукова, повільно обійшов великий стіл, на якому панував суворий порядок — журнали «Новий мир», «Знамя» і «Звезда» з різноколірними закладками лежали купкою; так само акуратно лежали нові книжки. Зупинився біля свого стільця з високою спинкою, але не сів, тільки стиха запитав:
— Коли наші війська остаточно підготуються до наступу? Коли зможемо почати штурм Берліна?
Жуков відповів, що план штурму Берліна опрацьований у його штабі, наступ Першого Білоруського фронту може початися не пізніше як через два тижні, маршал Конєв теж буде готовий до цього строку.
— Але, — закінчив Жуков, — війська Рокоссовського, судячи з усього, затримаються, щоб остаточно ліквідувати противника в районі Данціга і Гдині до половини квітня і не зможуть почати наступ одночасно з нами…
Сталін знову походив по кабінету, потім повернувся до столу, пихнув люлькою й сказав:
— Що ж, доведеться почати операцію, не чекаючи дій фронту Рокоссовського… Конче потрібне кардинальне рішення…
Ланки змови
Мюллер поклав на стіл Бормана п'ять сторінок убористого — майже без інтервалів — машинописного тексту й мовив:
— Думаю, цього більш ніж досить, рейхслейтер.
Борман читав швидко; перший раз, як завжди, по діагоналі, роблячи на полях тільки йому зрозумілі помітки; другий раз він проходив по тексту скрупульозно, з олівцем, обдумуючи кожне слово, але тільки в тих рядках, які міг пустити в діло, на інші вже не звертав уваги.
На цих п'яти сторінках Мюллер зібрав і узагальнив дані прослухування розмов Гудеріана і Гелена, що вела його служба останніми днями на прохання Бормана.
Рейхслейтер зразу ж підкреслив цілий ряд фраз: «фюрер зовсім деморалізований», «злочин Гітлера — з погляду законів війни — полягає в тому, що він досі зволікає з евакуацією ставки в Альпійський редут», «Гітлер не хоче дивитися правді у вічі», «катастрофа, мабуть, настане в кінці травня, Гітлер винен у тому, що ми програли виграну кампанію», «те, що Гітлер не дозволяє евакуювати групу армій з Курляндії, те, що він досі не дозволяє перекинути всі війська із заходу на схід, є свідченням того, що він абсолютно відірвався від життя; він живе в бункері затворником, не розуміючи настрою нації, йому невідомо, що в рейху нема хліба й маргарину, він не хоче знати, що люди мерзнуть у нетоплених квартирах; його наказ кидати хлопчиків гітлер-югенду в бій чреватий тим, що через двадцять років у країні не буде достатньої кількості чоловіків того віку, якому доведеться командувати відродженою армією Німеччини», «єдина надія на врятування німецького національного духу полягає в тому, щоб зосередити під Берліном всі наші армії і нав'язати більшовикам таку битву, яка потрясе Захід, бо це буде битва проти ідеї інтернаціоналізму, проти російського комунізму, битва за вічні європейські цінності»…
Борман підвів очі на Мюллера:
— Ви ж розумієте, що такі висловлювання я просто не маю права показати фюрерові, це травмує його раниму душу.