Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Начальник розвідки підвівся з-за столу, походив по кабінету, посміхнувся, тільки він один знав чому, і нарешті відповів:
— Чи пан чи пропав — двічі не вмирати.
— Поки що почекаємо? — спитав помічник.
— Навпаки, зробіть це якнайшвидше.
— Ну, й що це нам дасть? — запитав Сталін, прочитавши сторінку, яку підготував начальник розвідки. — Нічого це нам не дасть, а противникові — якщо вами грають, а не ви ними граєте — дасть багато чого. Черчілль ураз може роздути справу про нашу невірність, про те, що не вони, а ми вступаємо в переговори з Берліном… Ні, я думаю, це непотрібна затія… Повідомте вашого полковника, щоб він повертався на Батьківщину, тут ми його й послухаємо.
— Якщо в Берліні одержать таку телеграму і він наважиться тікати, він загине.
— Чому? — Сталін знизав плечима. — Жуков стоїть за сто двадцять кілометрів від Берліна, цілком можна втекти.
— Гестапо, мабуть, читає наші телеграми. А в своїх телеграмах наша людина почала свою гру, не чекаючи наказу… Він у становищі надзвичайному… Гестапо, мабуть, хоче використати його як канал дезінформації… А може, і найдостовірнішої інформації…
— Я не вмію розуміти двозначні відповіді, — глухо сказав Сталін і тяжко закашлявся. — Або дезінформація, гра, хитрість, або безумовно достовірна інформація. Цей ваш полковник зможе напевне відповісти: грають нацисти чи дають достовірну інформацію? Або — або?
Начальник розвідки відразу збагнув, що саме це роздратоване запитання Сталіна дає йому змогу добитися того, до чого Верховний Головнокомандуючий був готовий — це абсолютно очевидно — відмовити йому. Тому він відповів негайно:
— Я переконаний, що таку відповідь ми від нього одержимо.
— І ви можете поручитися перед Державним Комітетом Оборони, що це буде абсолютно точна відповідь?
Начальник розвідки на якусь мить запнувся, розуміючи, яку він бере на себе відповідальність, але, будучи професіоналом, одним із тих небагатьох, хто лишився живим з часів Дзержинського, він розумів, які величезні можливості на майбутнє дає йому гра, почата гестапо й розгадана — на самому початку — радянською розвідкою. Тому він відповів, пильно подивившись в очі Сталіну:
— Я беру на себе всю відповідальність.
— Не ви, а я, — закінчив Сталін. — Мені треба буде прийняти політичне рішення на підставі ваших матеріалів. Те, що вам забудеться історією, мені — ніколи.
Як тільки начальник розвідки вийшов, Сталін зразу ж подзвонив по ВЧ Жукову й Рокоссовському. З Жуковим у нього були складні стосунки, а Рокоссовського він любив, а втім, забороняв собі признаватися в тому, що в сутності цієї любові було й почуття провини. Попросивши Рокоссовського так само, як і Жукова, спішно вилетіти до Москви, він сказав йому.
— Я почастую вас справжнім карським шашликом, бо ви ж тепер на європейській кухні, а вона — прісна. Я завжди потерпаю від цього — несмачно готують.
Першого він прийняв Жукова.
Розповівши про факт переговорів західних союзників з нацистами, Сталін запитав:
— Як вам здається, Жуков, чи можливе мирне протистояння англо-американців з німцями в Берліні?
— Солдати Ейзенхауера і Монтгомері не зможуть з'єднатися з нацистами, товаришу Сталін, це протиприродно; хімічні реакції можливі тільки серед тих реактивів, які мають елементи поєднання…
— Черчілль, який перший проголосив хрестовий похід проти нашої країни у вісімнадцятому, не має, таким чином, нічого спільного з Гітлером у своєму ставленні до Рад?
— Я маю на увазі солдатів…
— А кому солдати підлягають? Це добре, що серце ваше пом'якшало, але війна ще не кінчилась… Словом, я думаю, що зараз вирішальне слово за армією, треба ввійти у Берлін першими, і якнайшвидше… Зможемо?
— Зможемо, товаришу Сталін.
— Тобто армія зараз має прийняти головне політичне рішення, утвердити статус-кво, взяти Берлін і, зламавши опір фашистів, продиктувати їм умови беззастережної капітуляції… Але ввесь цей час із заходу йтимуть англо-американці, не зустрічаючи опору, по гарних трасах — Гітлер думав про війну заздалегідь, будував автостради…
— Черчілль знає, що вам відомо про сепаратні переговори, товаришу Сталін?
Сталін не любив, коли йому ставили такі прямі запитання, тому відповів коротко:
— Він знає те, що йому належить знати… Хочете Першотравень зустріти біля рейхстагу? Якщо хочете, думаю, тил зробить усе, щоб допомогти вам… Та й світові від цього буде легше в майбутньому: лише довівши свою силу, можна вимагати достойної поваги з боку політиків…