К7

Нещодавно подано вістку про те, що в Московщину виїхали комісії, яких завданням є відібрати наші історичні пам’ятки і скарби, що досі знаходилися в архівах і музеях московських міст. Для наведення ладу в Московщині війська визволених народів окупували московську країну, а інші комісії визначують контрибуцію за шкоди, які московські уряди вчинили в Україні. Усі ці засоби, включно з окупацією Московщини, мають на меті перевиховати москалів, зокрема їхню державну еліту, на нормальних людей.

Як повідомляють у радіо, в архівах Москви знайдено безцінні скарби, що походять з розкопок археологів та знахідок з часів праісторичної України. Ті скарби науки, які досі були недоступні для наукових дослідів, докорінно змінять дотеперішнє знання про ці давні часи в Україні. Знайдено теж пограбовані впродовж віків скарби українського мистецтва, заховані досі в підвалах московських музеїв.

В Україні планують розбудувати ті ділянки промислу, які досі не були дозволені Москвою. Також появляється велика кількість книжок письменників, поетів і науковців, нові їхні праці і давні, тобто написані потайки під московською окупацією.

Врешті сьогодні передали вістку, що зловлено визначних комуністичних бандитів Москви, які відповідальні за довголітнє винищування українських діячів науки і культури та за московський терор.

Уже навіть спокійний дядько Павло, який цілими тижнями просиджував у своїй лабораторії над студіями про інші прикмети К7, і той почав хвилюватися, хоч я не певний, чи з причини нашого відокремлення, чи, може, з інших турбот.

Врешті, одного дня ми дістали радіотелеграму. Відібрав її сам дядько, і ми не прив’язували до неї ніякої уваги. Ми вже голосно ремствували на нашу долю, а наші жінки були вже прибиті до краю. І коли ми, похнюплені й роздратовані, сиділи в кімнаті, дядько прийшов до нас і поглянув на кожного з-поза своїх окулярів. Опісля сів вигідно у фотель і промовив:

— Друзі, я давно помітив ваше невдоволення, а й сам не був у надзвичайно втішному настрої. Але я знав, що так само важко йти в боротьбу, як і бездільно ждати на накази. А може, це друге ще важче.

І дядько похитав головою.

— Перші величні творці і діячі ОУН залишили нам заповіт, знаєте його: беззастережно служити Україні! Служити своїм розумом, знанням, силою волі, бойовими ділами, життям і, врешті, вмінням ждати і ждати! Наші національні герої — від керманичів революції й держави двадцятих років до революціонерів другої світової війни, творців наших збройних сил і нашого підпілля — усі вони мусіли вміти не тільки діяти, але й ждати! А тепер повернемося до наших справ. В Україні потрібно сьогодні фахових людей. Їх чимало в краю, але бурхливий розвій державного життя вимагає їх більше і більше. Про нас не забули. Але ми маємо особливе завдання, до якого потрібно було починити великі приготування. Одним словом, в Україні постав Дослідний Центр Національної Оборони, установа, в якій наші справи мають визначне місце. Головою центру призначено мене, і я маю дібрати собі потрібних мені людей. Для Центру вже вибудувано комплекс будинків, у яких примістяться державні таємні засоби оборони, отже і наші лабораторії, і наша «Сорока». Саме я одержав радіограму. Все готове, можемо їхати хоч би й зараз. Отже, як? Коли вилітаємо? За п’ять хвилин? За годину? Чи завтра?