Капітан космічного плавання
- Автор: Кацай Олексій
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Капітан космічного плавання». Краткое содержание книги:
Намагаючись відірватися від погоні, земляни випадково виходять за межі Сонячної системи і опиняються на планеті Пірр, яка дивним чином нагадує певний варіант розвитку світу, описаного Гаррі Гаррісоном в повісті «Неприборкана планета». Саме тут блукальців наздоганяють їхні переслідувачі, рятуючись від яких і водночас рятуючи піррянина Нксу, земляни втікають до іншої зірки.
Але знову й знову затяті нападники відшукують їхній апарат. Тікаючи від них, випробуючи безліч пригод на різних планетах та остаточно заблукавши у Всесвіті, земляни, врешті решт, втрапляють до світу, біля якого Ігор Норильцєв гине, захищаючи своїх супутників, а бомжиха Рибачка Сонька виявляється не зовсім бомжихою…
— Н-ну? — вичавив Богдан, подумки вирішуючи, чи вже кричати Соньці „плі!”, чи ще трохи почекати.
— Ліворуч подивиться.
Кременчук кинув швидкий погляд на лівий блок ілюмінаторних моніторів і відчув, як зайшлося в нього серце. А ще він відчув нудотне й запаморочливе відчуття „дежа вю”. Зліва від „Софії”, на відстані метрів у триста одна від одної, завмерли дві точнісінькі її копії.
— А тепер праворуч, — голос Норильцєва ледь протискувався крізь зчеплені зуби.
Праворуч копій „Софії” було аж три. І ще одна зависла вгорі, трохи навскіс від свого оригіналу. Фантоми, побачені Богданом над полум‘яною поверхнею тутешньої зірки, явно набували здатності до розмножування. І ще Богдан все більше впевнювався в тому, що сам він не має до них жодного відношення.
Але… Але розмірковувати над цим феноменом не було часу, бо певне очманіння чорнотрикутних від раптової появи на їхньому шляху цілої ескадрильї летючих тарілок, мало скоро минути і тоді…
— Сонько! — загорлав Кременчук. — Давай, ціль!
Якщо в когось десь і могли ще ворушитись сумніви щодо дієвості зброї, притягнутої друзями Румати на борт „Софії”, то наступної ж миті вони мали зникнути. Назавжди зникнути. Бо апарат зненацька здригнувся усією своєю масою, викидаючи вперед два паралельних ряди помаранчевих плазмових згустків.
Один ряд, зменшуючись, розчинився в червоному небі, пройшовши метрах в десяти повз борта трикутника, але другий… Другий таки зачепив його, розсипаючи по чорній поверхні снопи жовтогарячих іскор.
Трикутник здригнувся і злісно огризнувся синявим світловим стовпом, що вп‘явся в червону атмосферу набурмосеного світа. А заодно й в копію „Софії”, яка висіла вгорі відносно свого оригіналу. Та важко сколихнулась, уся огорнута блакитним полум‘ям і, перевалюючись з боку на бік, рвучко підстрибнула ще вище. Що з нею сталося далі, Кременчук не помітив, бо інші фантоми раптом позривалися зі своїх місць, закидаючи чорний трикутник згустками помаранчевого вогню. Вони жили своїм життям, ці незрозумілі феномени незрозумілої зоряної системи!
Втім, дивуватись цьому не було часу. Кременчук, загорлавши на увесь всесвіт: „Давай, Сонько, давай! Ціль!!!”, поставив диск „Софії” ребром, пірнаючи просто під чорне трикутне черево апарату їхніх настирливих переслідувачів. А навколо вже вертілась справжня карусель: вугільні хмари, сріблясті диски, багряні дюни, розцяцькований синіми спалахами трикутник, геометрично правильні ряди помаранчевих куль… „Давай, Сонько, давай! Ціль!!!” „Софію” закручувало на таких карколомних віражах, що відцентрові сили хижими лабетами видирали членів екіпажу з їхніх крісел, намагаючись кинути людей на стінки апарату й просто розмазати їх по ним.
— Дава-а-а-ай!!!
І вогненні згустки, і світлові стовпи, іноді вгризалися в поверхню планети, майнувши повз вертких цілей, та й вибиваючи з неї клуби пилу та дрібного піску. „Бене ге-е-е-есерит…” — чулося в мікрофонах. „Гене ге-е-е-есерит…” — лунало з іншого боку. Повітря навколо місця сутички закаламутилось і збоку здавалось, що над гребенями безкраїх дюн здіймається грозова хмара неприродного кривавого кольору, помережана жовтогарячими та блакитними блискавками.
Одна з них в повному сенсі на порох розбила один з фантомів, але інший, маже водночас із самою „Софією”, поцілив таки трикутник чотирма пунктирними лініями палаючих куль. Той якось дивно здибився своєю гострою кормою і розпочав завалюватися вбік, вислизаючи з хмари здійнятої пилюги і ковзаючи по спадистій траєкторії за навислий гребінь найближчої кілометрової гори-дюни.
— Давай, Сонько, дава-а-ай!!! — аж співав Кременчук, якого трусило від важелезної радості вдалої бійки. Давно він такого не відчував. З часів, мабуть, взяття банди Сипатого. — Є-е-е-е, дістали!!!
— Капітане, капітане! — раптом скинувся у сусідньому кріслі Норильцєв, що до того лише намагався втриматись в ньому, жодним чином не заважаючи Кременчуку. — Капітане, позаду!
- Є-е-е-е… — і Богдан відчув, як крик грудкою місцевого піску застряг в його горлі.
Позаду, над хвилястою тугою пустелі, в тому напрямку, куди вихор утягнув малого крчовника, здіймалась ще одна хмара. Доволі дивної форми хмара.
— Що, знову?!? — зойкнула позаду Кременчука Сонька, застигаючи на порозі центральної рубки. А в Богдана навіть ані сил, ані слів не знайшлося, аби визвіритися на дівча, яке без дозволу покинуло свій бойовий пост.
Бо зненацька стало зрозумілим, що не дивлячись на напруженість ситуації, ані їй, ані Норильцєву, зараз не до бойових дій та постів. Самому Кременчуку, до речі, теж. Взагалі було незрозумілим, до чого йому зараз. А він же відповідає за дітлашню, за порядок на борту відповідає! За цілість самого борту, врешті решт, теж.
І саме тому, з рипом ворочаючи зсудомленою шиєю, Богдан знову прикипів очима до гребеню дюни, за яким вже зник впалий трикутник. Ніяких вибухів або подібних ефектів в тому місці не спостерігалось. Отже, треба було терміново пересуватись туди, аби відшукати, роздивитись, дослідити, і добити, добити, нарешті, гаденят, якщо щось не так.
А червоняста хмара на іншому боці обрію дивним чином згущалась, згущалась, набираючи обрисів та рис велетенської, розміром не менше, ніж в пару кілометрів заввишки, розкуйовдженої голови Нкси. Але якщо на Сорорі вона була велетенсько-живою, то тут — гігантські-мертвою, виліпленою з текучого червоного піску. Нксо, дитино, та куди ж тебе знову занесло!..
Богдан скоса зиркнув на Норильцєва, потім, обернувшись, зустрів уважний і запитальний погляд Такаманохари, згадав, наповнені слізьми, очі Румати і, скреготнувши зубами, розвернув апарат по широкій дузі, віддаляючись від місця падіння чорного трикутника, над яким кружеляли срібні диски загадкових фантомів. Кинув на них останній погляд та й ліг на курс, що вів просто назустріч червонясто-брунатній, у напівобрію, мармизі піррянина.
Лискуча „Софія” широкими колами ширяла в малиновому небі з величезним рожевим світилом, завислим посередині нього. Богдан намагався не дивитися в його бік, аби не згадувати його близьку і зовсім не рожеву вогненно-розбурхану поверхню. Аж обличчя знову й знову обпікало від тих спогадів. А з цієї планети оте пекло здавалось не таким вже й загрозливим, з короною, розплесканою в боки, від чого усе те світило набувало якоїсь капловухої свинячої подоби. „Рожеве сонце свинопасів”, — хмикнув подумки Богдан, до болю в очах вдивляючись в хвилястий краєвид, що розкинувся під ними.
Краєвид був сумний і пустельний. Усілякі прояви життя у вигляді копій „Софії” знову зникли, а пилова хмара у вигляді Нксової голови дивним чином розсіювалась по мірі того, як диск літального апарату наближався до неї. До тих пір розсіювалась, допоки повітря за бортом знову не стало звично спечним та прозорим. Начебто й не було нічого. Ані вихорів, ані дивних фантомів, ані чорного трикутника. Залишалось лише моторошнувате відчуття чужих поглядів та тупа упевненість в тому, що світ цей не такий вже й безжиттєвий, яким йому хоче здаватися.
Втім, гіршим було те, що в цій показній безжиттєвості зник Нкса. Наче й не було його ніколи. Сонька, до крови закусивши губу, вдивлялась в екрани. Обличчя Норильцєва було білішим за сріблясту обшивку „Софії”. В Кременчука замість серця зяяла відкрита рана. Але ніхто цього не помічав. Та й не треба було цього дітлашні помічати. Інших переживань в неї вистачить.
— Ну, що? Будуть якісь думки? — скреготнув зубами Богдан.
— Слухай, капітане, а давай-но на маленькій висоті, повільно-повільно, до місця посадки повернемось, — так і не відірвала очей від екранів Такаманохара.
— Тільки розпочинаючи з того боку, куди вихор Нксу утягнув, — додав і Норильцєв.
Про нещодавнє бойовисько та несподіваних своїх помічників ніхто з них намагався не згадувати. Щоб дах остаточно не поїхав.
Кременчук звірився з зеленкуватими контурами імпровізованої мапи, яку бортовий комп‘ютер вивів на головний екран і, пройшовши ще з кілометр по дузі, різко звернув праворуч. Просто на диск клятого свинячого сонця.
Краєвид внизу залишався смутним, самотнім і тривожним. Гребені дюн повільно зникали з поля зору і здавалось, що „Софія” трохи навскіс перетинає застигле криваве море. Смарагдова крапка на екрані, що означала місце їхньої посадки, ставала все ближчою й ближчою до рухливої блакитної цятки координат апарата. Богдан мимоволі напружився, згадавши, що десь поряд має знаходитись трикутник нападників.