Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
“Якщо вдасться напад на тюрму, — помислила вона чисто як жінка, — поїду в Гавр і витрачусь на найкращу косметичку”.
З величезним полегшенням Жанна подумала про те, що зараз піде у ванну і гарячою, ба навіть найгарячішою водою, змиє з себе разом з гримом бруд спілкування з людьми в ненависних мундирах, липкість рук, що обмацували її, огидність хтивих поглядів. І в цю мить вона згадала, що в кімнаті, звідкіля долинала музика, лишився ще один. Глянувши в дзеркало, Жанна зробила на обличчі посмішку й натиснула на ручку. Побачивши її, капітан саперів підхопився.
— Нарешті, Жанно, я чекаю на вас цілу вічність!
Не був, ой, не був взірцевим екземпляром північної раси цей капітан, що його прізвище вислизнуло в молодої жінки з пам’яті і про якого вона знала тільки те, що він будує другу лінію укріплень Атлантичного валу. Тільки заради цього вона дозволила йому лишитись довше, а не заради його лисої, як коліно, голови, обвислих, як у бульдога, погано виголених щік і коротких кривих ніг. Це знайомство може бути корисним. Центр напевно зацікавиться другою лінією укріплень, а з цього малого свинтуса з вічно спітнілими долонями вдасться щось витягти.
Жанна спритно звільнилася від його обіймів і, присилувавши себе, ніжно погладила капітана по шершавій щоці.
— Ми мусимо поговорити про деякі справи, капітане. Для цього я дозволила вам лишитись.
— А я гадав… — зітхнув він і облизав язиком губи.
— Я б на вашому місці не втрачала надії, — розсміялася вона, — але справи перш за все. — Жанна відчинила велику шафу з дзеркалом, дістала з полиці загорнутий у газету купон квітчастої матерії. — Я привезла спеціально для вас із Парижа. Подобається?
— Ви мені подобаєтесь, — він жадливо поцілував її руку.
— Скільки років вашій дружині? — присадила вона капітана.
— За сорок.
— Вона худа чи гладка?
— Значно огрядніша за вас.
— Ну, тоді матерія їй сподобається. Повинні бути ще Й духи. Які вона любить?
— Ті, що й ви.
— О, це коштуватиме дорожче, але для вас, певна річ, у мене відкрито кредит. Ви ще звідси не від’їжджаєте?
— Ну, що ви! У мене тут роботи ще на півроку. А коли б ваша ласка, я лишився б тут назавше. — Він спробував знову обійняти її.
— Що ви, капітане! — спинила його Жанна. — Ви, як і кожний справжній мужчина, страшенний брехун.
— Жанно, — прохрипів він, нахиляючись до неї.
Вона непомітно для нього натисла черевиком кнопку дзвінка, сховану під килимом. Пересилюючи огиду, дозволяла себе цілувати. Коли, нарешті, з’явиться та Марлена?
Та ось у двері постукали, і на порозі з’явилася огрядна служниця.
— Мадам, привезли рибу.
— Проведи пана капітана, — сказала Жанна, поправляючи волосся.
— Завжди нам щось перешкодить. До завтра, Жанно.
Стомлена Жанна впала на крісло, чекаючи, поки за ним зачиняться двері. Потім підійшла до вікна і, переконавшись, що капітан саперів нарешті пішов, піднялася нагору.
Генрі відчинив двері, перш ніж вона встигла постукати. У зубах він тримав чорну погризену люльку.
— Ну що? — запитав він.
— Небагато, — відповіла Жанна, — роботи тут у них щонайменше на півроку. Вона підійшла до умивальника, вмилася. — Дай мені цигарку, — звернулася вона до чоловіка в мундирі організації Тодту, який похмурий сидів край вікна. — Ти бачився з ним? — спитала його, коли давав припалити.
— Жан-П’єр провалив справу, — пояснив Генрі. — А тепер карається.
— Що значить провалив? — здивовано спитав Жан-П’єр. — Я його знайшов — молодий. Щоправда, той мав бути обер-лейтенантом, а цей тільки лейтенант, та ніхто більше в Сен-Жіль не приїхав, я перевірив.
— Він не відповів на пароль? — здогадалася Жанна.
— Я назвав пароль не тому, кому треба було. Якщо він здогадався, в чому річ…
— Ти гадаєш, що він помітив?
— А дідько його знає, такий собі дженджик з моноклем. А серйозний — страх. Навіть не посміхнеться. Я хотів йому розказати, що роблять дівчата на Пігаль, але він дав мені зрозуміти, що його це не тішить. І взагалі він не хотів зі мною говорити.
— Мені здається, що Жану-П’єру треба покинути Сен-Жіль принаймні на деякий час, — збентежилася Жанна.
— Ні, — сказав Генрі, — це неможливо. Завтра ми повинні напасти на тюрму. Вони будь-якого дня можуть вивезти звідти Марка. Якщо ми не зробимо цього завтра, — він постукав люлькою об краєчок столу, — може бути запізно. А для цього нам потрібен Жан-П’єр, його мундир, його документи, його знання німецької мови. Ясно?
— Атож, — відповів Жан-П’єр, — я мушу лишитись. Зрештою, ми, можливо, надаремне хвилюємось. Той фон Ворманн не скидався на дуже розважливого чоловіка.