Нескінченна історія

Він підняв книжку і зусібіч її роздивився. Оправа була з шовку кольору міді, вона ряхтіла і відблискувала, коли хлопець крутив її в руках. Побіжно погортавши сторінки. Бастіян зауважив, що їх надруковано двома різними кольорами. Малюнків у книзі, здаєть­ся, не було взагалі, зате були чудові, великі ініціали. Придивив­шись ще раз уважніше до оправи, він помітив на ній двох гадюк, світлу і темну, які кусали одна одну за хвіст, витворюючи таким чином овал. А в цьому овалі дивовижно переплетеною в’яззю бу­ло виведено заголовок:

НЕСКІНЧЕННА ІСТОРІЯ

Загадкова це річ — людські пристрасті, й дітям ведеться із пристрастями так само, як і дорослим. Ті, кого вони опановують, не можуть їх пояснити, а ті, хто ніколи не зазнавав нічого подібно­го, не здатні їх зрозуміти. Є люди, ладні поставити на карту життя, аби лише здобути якусь неприступну вершину. І нікому, навіть самим собі, не можуть по-справжньому пояснити, чому це для них так важливо. Інші віддають геть усе, щоб завоювати серце люди­ни, яка про них і чути не хоче. Знову ж таки, ще інші готові загнати себе в тюрму чи в домовину, бо не можуть опиратися насолодам, що їх дарують вишукані страви або ж напої. Декотрі можуть про­циндрити все майно, до останньої нитки, аби тільки виграти в аза­ртній грі, або ж офірують усе, що мають, заради якоїсь настирли­вої ідеї, що їй ніколи не судилося здійснитися. Дехто гадає, що зможе стати щасливим, тільки опинившись деінде, аби тільки не тут, і всеньке життя блукає світами. А є такі, що ніяк не вгамують­ся, доки не допадуть влади і могутності... Одне слово, пристрас­тей є рівно стільки ж, скільки й людей.

Пристрастю Бастіяна Бальтазара Букса були книжки. Той, хто ніколи не просиджував цілі пополудні над книжкою — з палаючи­ми вухами і розкошланим волоссям, коли тільки те й робиш, що читаєш, читаєш, читаєш, забуваючи про світ навколо себе, не по­мічаючи ні голоду ні холоду, той, хто ніколи не читав під ковдрою — потай, при тьмяному світлі кишенькового ліхтарика, бо тато, мама чи ще хтось вимкнули світло з якнайкращими намірами, мо­вляв, уже час спати, бо завтра дуже рано вставати; той, хто ніколи не проливав крадькома ревних сліз, тому що закінчилася чудесна історія — і ось уже треба прощатися з персонажами, з якими спі­льно пережито стільки пригод, з героями, яких любиш і якими захоплюєшся, за яких непокоїшся, на яких покладаєш надії, без чийого товариства життя здається порожнім і безглуздим, — що ж, той, хто не знає про все це з власного досвіду, той, імовірно, так ніколи і не збагне, що діялося тієї миті з Бастіяном.

А він витріщився на заголовок книжки, і його кидало то в жар, то в холод. Ось воно, саме те, про що він завжди мріяв і чого зав­жди для себе бажав — відтоді, як його охопила ця пристрасть, — ось вона, історія, яка ніколи не закінчується! Книга книг!

Він просто мусить мати цю книжку, мусить — і край, за будь- яку ціну!

За будь-яку ціну? Легко сказати! Навіть якби в нього й було більше, ніж ті три марки* (‘Німецька марка (нім. Deutsche Mark) — вільноконвертована валюта Федера­тивної Республіки Німеччина до введення евро в 2002 році. 1 марка ділилась на 100 пфенігів.) і п’ятдесят пфенігів кишенькових гро­шей, що їх він мав при собі, — цей непривітний бурмило, цей пан Кореандер аж надто промовисто дав зрозуміти, що не продасть йому жодної-жоднісінької книжки. І тим паче — не подарує. Спра­ва була безнадійною.