Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
— Ой, недобрий час ти вибрала! — реве чаклунка. — Давай! Обряд треба довести до кінця. Інакше ми обидві загинемо, навіть не зійшовши з цього місця. Кажи, мила моя! Це твій єдиний шанс на щастя і любов!
Певно, що останні її слова спричиняють свою переконливу дію. Її супутниця набирає повні легені повітря. І, тримаючи високо перед собою у руках товсту свічку, що запалила від вогню поруч, боязко починає:
— Величний і бунтівний Темний ангеле!
Ти, що не знаєш спокою в пеклі у пошуках раю. Почуй і послухай мене…
Я прошу тебе, опануй усі п’ять почуттів мого Віктора. І не дай йому спокою на цьому світі ні тоді, коли він сидить або стоїть, ані тоді, коли він спить або не спить.
Для того, щоб Віктор міг тільки думати про те, як бачити, чути і відчувати мене, мій запах, моє тіло і душу. Щоб він почував себе без мене розгублено і безнадійно, як підступні води морські не знають спокою.
Хай серце і душа Віктора рветься на шматки, наче вітрила корабельні у шторм, до тих пір, поки він не повернеться до мене. І щоб біг він до тих пір, поки не впаде до ніг моїх.
І ніхто, і ніколи не зможе врятувати його. І щоб ні до заміжньої жінки, ані до розлученої жінки, ні до вдови, ані до діви не відчував Віктор такої любові і такого плотського бажання, як до мене…
Вікторе, коханий мій! Заклинаю тебе перед усім живим і неживим, що є на цій землі. Ти будеш страждати і шукати мене, як ті, що живуть, ідуть за хрестом, а ті, що вже мертві, шукають світла. Хай буде так від нині і назавжди!
Її душа і тіло тріпочуть від страху і хвилювання. Та голос звучить впевнено і вільно. Вона іде поміж вогнями доріжки до мольфарки. Коли наближається до неї впритул, ставить тремтячими руками свічку долі на якусь фотографію, що витягла із внутрішньої нагрудної кишені своєї куртки. Світлина несподівано спалахує і жінка миттю вискакує із палаючого відьминого кола.
Враз страшенним гуркотом вдаряє грім і зовсім поруч погрозливо зблискує блискавка. Роздвоївшись, вона сягає одним кінцем у прірву з тяжкими грозовими хмарами, а іншим гучно влучає у старе сухе дерево за плечима молодої відьми. Жінка тільки й встигає оглянутися і, кинувши долі ножа і пожертву, вистрибує з вогняного кільця.
Просто туди ж, де мить тому вони стояли, падає палаюче дерево, по-старечому рипнувши своїм пересохлим стовбуром. І лише його розлоге гілля магічним чином зриває з голови відьми хустку, що приховувала довгі чорні пасма волосся.
— Недобрий знак, — схарапуджено шепоче вона собі під ніс. — Недобрий…
Подруга вмить обхоплює її обома руками. Вони так і стоять, обійнявшись, спостерігаючи цей смертельний вогонь, що пожирає їх жертву. Він злостиво і отетеріло танцює свій полум’яний танок, отримавши тільки маленьке тіло бідної тваринки і лише часточку одягу на поталу. Жінки із жахом на обличчі усвідомлюють, що зараз на тому місці могла бути одна з них.
У горах погода стрімко змінюється. Гроза швидко вщухає. Її відгомін вже чути тільки з-під ніг.
На горі стає тихо і вогко, неначе в обителі Перуна, що розвернувся тут на своїй золотій колісниці, запряженій крилатими білими і чорними жеребцями. Обважнілі хмари опускаються нижче і, сяючи різдвяними вогнями, плачуть і тужать уже в долинах.
— Йдемо! Нам тут більше нічого робити, — з якось незрозумілою її супутниці тривогою, каже відьма.
— А вогонь?
— Що вогонь?! А… він догорить сам. З тобою усе в порядку? — цікавиться вона, зауваживши смертельну блідість обличчя своєї подруги.
— Ні, — кволо відповідає інша. — У мене розколюється голова і здається трохи нудить.
— Я так і знала. Йдемо до машини. Я поведу її.
Вони мовчки спускаються. Серця обох переполохано стукотять. Відьма, обдумуючи свої подальші дії, міцно тримає під руку свою подругу, яку колотить у справжній лихоманці. І вона двічі, а може і тричі ковзає чоботами по глевкому глиняному болоту. За останнім разом вона все ж не втримується і падає, повністю вимастивши свій білий одяг у суміші багна із зеленню…
Ненадіслані меседжі
"Що сталося, кохання моє? Я досі не можу зрозуміти. Мене досі мордує почуття провини, що я зробила щось не так. Чимось порушила щирість наших стосунків, глибину наших почуттів. Але і не знаю, що зробила не так. Де послизнулася і де помилилася, чим тебе образила? За що ти мене відштовхнув від себе? Чому?!
Ти увірвався в моє життя, як потік свіжого повітря. Я вдихнула тебе раз і відтоді тільки тобою і живу. Бачу тебе у всьому, що мене оточує: люди, будинки, машини, речі, птахи… Ти — вранішнє сонце, яке бадьоро підіймається над сонним Міланом з його нескінченними, по-львівськи вкритими бруківкою вуличками. Кожен твій промінчик лагідний, ніжний, незбагненно пестливий і водночас пристрасний. Я люблю тебе! Повертайся!"