Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
— Невже в мене такі погані очі? — посміхнувся Абакум.
— Пробачте, я цього не сказала! — вона крадькома глянула на нього через плече і дзвінко розсміялась. — Ось і образила вас, сама того не бажаючи. Ні, зовсім не погані, навпаки. Я б навіть сказала, що вони красиві. Але що це за краса, господи!
— Яка ж вона? — поцікавився Абакум.
— По правді кажучи, неприємна. Ви не сердитесь на мене?
— Зовсім ні. Кажіть далі!
— 1 книжки у вас одна нудніша за іншу.
Вона знизала плечима так, наче не хотіла брати на себе чужу вину, і тяжко зітхнула.
— Яка людина — такі й книжки! — зауважив Абакум.
Дівчина знову глянула на нього краєчком ока, усміхнулась і, помовчавши трохи, сказала:
— Ви мені позавчора говорили, що я хитрую, пам'ятаєте?
— Так що ж?
— Нічого. Вперше бачите людину і одразу ж: хитруєте! А на якій підставі, скажіть, будь ласка?
— Ви і зараз хитруєте, — кинув Абакум.
— Он як? — вона повернулась до нього, і на її щоках розлився легкий рум'янець.
— Так. Позавчора ви обманули свого діда, сказавши, що йдете на заняття з живопису. Так же? Але ви йшли зовсім не на заняття. На заняття з живопису не ходять з порожнім підрамником, а натягають на нього полотно.
Віолета стояла біля каміна, опустивши голову. Рум'янець на її щоках став ще яскравіший.
— А у вас полотна не було. У вас взагалі нічого не було, крім порожнього підрамника. Оце я й називаю хитрістю і думаю, що не помиляюсь. Можливо, у вас в той день було побачення з нареченим?
— Це вже моя особиста справа, — тихо відповіла Віолета.
«Як страшенно схожа на Ірину, — промайнуло в голові Абакума. — На Ірину під час її мандрівки у Відень».
— Так, — погодився Абакум, і голос його затремтів, — Випадок з підрамником — ваша особиста справа, я з вами згоден. — Він помовчав трохи. — Треба поспішати, бо внизу нас чекають.
Абакум промовив це спокійно, повільно, не зводячи очей з дівчини, і помітив, як зблідли її щоки. Вона стояла нерухомо і дивилась на нього, немов зачарована, широко відкритими очима.
— Інакше я неодмінно запропонував би вам стілець, — сказав Абакум. — Але внизу ваш наречений, очевидно, нервує, поглядає на годинник, і ми не повинні зловживати його терпінням.
— Господи! — прошепотіла Віолета і оглянулась. — Чи не попала я часом у дім чарівника?
Від збентеження вона стала напрочуд гарною, і Абакум мимоволі замилувався нею.
Потім він підійшов до телефону і упевнено, швидко набрав якийсь номер. Цього разу з мембрани почувся соковитий чоловічий голос. Як видно, голос цей був знайомий Абакумові, бо він задоволено всміхнувся і кивнув головою.
— Асене, — промовив він, — прошу тебе, потерпи ще трохи. І не гнівайся. Ревнощі, кажуть, великий порок.
Віолета слухала його, широко розкривши очі.
Абакум поклав трубку і, попросивши пробачення, пішов у спальню. Через кілька хвилин він вийшов звідти, одягнений в темний костюм і білосніжну сорочку з накрохмаленим комірцем. Від нього ледве вловимо пахло одеколоном.
— Отже, — почав він, підійшовши до Віолети, — історія така. Приблизно півтора року тому, під час розкопок у південно-східній частині країни, режисер студії документальних фільмів Асен Кантарджієв виграв у мене на парі чудову срібну монету. Ця антична монета висить у вас на шиї як кулон. Я чув від вашого діда, що наречений ваш — режисер кінохроніки. Там, звичайно, є ще режисери, але тільки наречена Асена Кантарджієва може носити на шиї цю монету. Ось так я дізнався про ім'я вашого нареченого.
— Але як ви здогадалися, що він унизу? — спитала Віолета, прикриваючи рукою срібну монету.
— Дуже просто! — засміявся Абакум. — Дівчина навряд чи одягатиметься так нарядно, якщо не чекає гостя. Ви чекали нареченого, тому, розуміється, наділи і цю монету — його подарунок. Однак про присутність Асена свідчить насамперед ця позначка. — І Абакум вказав на ледве помітну рожеву плямку в неї на шиї. — Маленький блідий слід вашої ж помади. Він поцілував вас спочатку в губи, а потім переніс слід від помади на це місце. Але чому ви зніяковіли? У вас зараз вигляд ображеної гімназистки. Я образив вас?
— О, ні, — всміхнулась вимученою усмішкою Віолета. — Тут ви вже не вгадали. — Вона похитала головою. — Досі ви не сказали нічого такого, що могло б образити мене. Так, мене поцілував наречений! Але він на те і наречений, щоб цілувати! — Вона дзвінко розсміялась, але було видно, що їй зовсім не весело. — Давайте закінчимо нашу розмову, бо внизу нас чекають.
Абакум жартівливо погрозив їй пальцем.