Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
Всього. А крапелину чогось не додано. Називається по різному: совість, сумління, людяність. Слова безсилі й жалюгідні. Мати в дитинстві припинала до батареї, а вона виросла й убила людей, дітей.
Бо хтось їй заважав брати в ліцейській їдальні помиї для відгодівлі свиней, а хтось просто потрапив під руку… А оно хлопчика в Миколаївській області порядна родина на руках носила, а він узяв і застрелив тата, маму, сестру з братом. Бо заважали вільно розвиватися. Телевізор дивитися. Не дозволяли обрізати хлібину по колу, де хрумкий окраєць…
— Був такий філософ — Іммануїл Кант… — мовила Кулик.
— Без тебе знаю.
— Вчора Пікайзен удосконалив його затяганий афоризм. «Досі мене дивують дві речі, — сказав Пікайзен. — Зоряне небо над головою і чому після прання у мене завжди залишається по одній шкарпетці з кожної пари». Замірів проти тебе, Ліліє Іванівно, я не маю. Винна тобі гроші. Коли віддам, повернемося до цієї розмови.
— Як я люблю мати справу з вихованими і порядними. Не вкусити за ногу того, кому винна, а спершу борг віддати… Культурно. Мені б таке й не прибандюрилось. Коли повернемося до теми — переконаєшся: я геть не винна. Ні в чому проти всесвітньої людської природи і практики я не согрішила. Якщо ти щось тямиш поза лукавою криміналістикою.
Дзвінок Елли Ганської з Америки заскочив Командо в лікарні.
— Зробила все, що змогла. На згарищі Всесвітнього торговельного центру знайшли сумку з документами Лідії Олійник. Поруч з рештками жінки. До реанімації, а згодом до реабілітації потрапила непритомна. Черепно-мізкова травма, опіки, спотворене обличчя, таке інше. Наслідок — ретроградна амнезія. Згадала лише, що звати Крутая Лідія Іванівна, приїхала з Росії. На тому й удовольнилися. Решта — як у всіх жертв. Лікування, пластичні операції коштом держави і всіляких фондів. Відшкодування. Мільйони отримала — точно. Нові документи. Повернення додому. Порівнявши, можна допустити з великою ймовірністю, що ця Крутая — Олійник…
— Не доведеш.
— Удалося здобути з реабілітаційного центру біологічні матеріали для ідентифікування, простіше кажучи, краплину її крові. Передаю з нашим практикантом, який за два дні повертається додому. Як діятимеш — тобі видніше…
— Дві секунди, Елло. Лідка була зареєстрована в центрі штучного запліднення, там є її аналізи. Я здобуду.
— Щасти. Перекажи Юркові Шевченку, що Крутая двох дітей, хлопчиків, підлітка й малого, вивезла до Москви.
Зірка одужувала, та не душею. Ніщо нікуди не поділося. Зринула відраза до Командо… «Як він міг» замінилося на «як могла я». Так розслабитися, геть стерятися відчуття реальності. Сміялася над бабами: заламують руки, як бідні Лізи й багаті Маріанни, тужать, що їх покинули. Покинути ніхто нікого не може. Покидають спільний човен тоді, коли сконає кохання. І немає на те ради. Плач не плач. Любов свобідна, світ чарує, законів геть вона сильніш. Крапка. Підпис — Кармен. А от же — болить… Бісенію, коли мене дурять.
— Ти щось сказала? — нахилився турботливо Командо.
— Не люблю, коли мене дурять, — речитативом відкарбувала.
Розгубився.
— Я не люблю, коли мене дурять. А тому прошу тебе піти й ніколи більше сюди не приходити. Про все, що буде треба, тобі повідомлять офіційно. І вона супокійно і розважливо виповіла остовпілому чоловікові про свої підозри щодо його невірності (яке смішне й вульгарне слівце!). Лілія Крутая… лайкова квітка… білий танець.
У такі психологічні практикуми життя допіру Командо ще не заганяло. Він панічно мовчав. Суцільне безглуздя. Сказати Зірці, що Лідка Олійник жива? Про реінкарнацію Лілії Крутої? На яку вони обоє працюють. Поділитися роздумами про сучасну ролю в цій смердючій кримінальній драмі колишньої прокурорші й екс-порядної людини Тетяни Кулик, яка тепер працює на ту саму Крутую Олійник? Розповісти про Травку й Маріванну? Про Шерифа? Застерегти, що й сама Зірка та їхня дитина можуть стати мішенню?
Напередодні пологів… Легше в окопах. Тут — свої, там — чужі. Своїх — бережи, чужих — навпаки.
Право, ліворуч!
Зірка потрактувала його мовчання банально.
— Хоч зараз не брешеш…
— Зі! Дві секунди. Я навіть не знаю, плакати мені чи сміятися… Подивися на мене, не одвертайся. Я — бовдур і чобіт. Але я — вовк, котрий за свою нору і свою вовчицю горло перегризе всім терористам світу. Найдосконаліша з жінок не може так помилятися. У тебе немає і не може бути конкуренток. В одному маєш рацію, я надто занурився в свої справи і залишив Зірку саму. Немає мені вибачення. Коли візьму на руки мою нову маленьку зірочку, переповім тобі все. Побачиш, між правдою і твоєю версією подій така сама різниця, як між «спочити» й «спочити в Бозі». Не питай зараз ні про що. Повір. Спробуй. Заспокойся і роби своє діло. Хай дитя не відволікається від підготовки до зустрічі з татом. Допоможи йому, допоможи собі, допоможи мені. Будь певна: хоч коли розплющиш очі, ти побачиш мене поруч. Як у твого Вольтера? Плекай свій садок. А про решту набалакаємось згодом. У колі онуків і правнуків.