Хроніки Якуба Вендровича

- Холера, та це справді схоже на вхід до пекла! - сказав один із поліцейських.

- Може краще збігати за священиком?

- Так, так. Без духовної підтримки нам краще туди не сунутися.

Відделегували наймолодшого за священиком. За якихось десять хвилин заспаний священик у супроводі співробітника правоохоронних органів був на місці. Священик при собі мав усе, що було потрібно для відправи екзорцизму.

- Що тут відбувається? - запитав. - І навіщо я вам потрібен? Той, кого ви за мною послали, нічого не міг мені пояснити, окрім того, що постійно повторював, що в будинку поселилася нечиста сила.

Зморщив ніс, відчувши запах сірки.

- Ось так це виглядає, отче, - і командир відкрив люк.

- О Господи! А що ж там таке?!

- Більш ніж ймовірно, вхід до пекла. Саме на те воно й схоже.

Священик із неприхованою відразою вдивлявся в отвір добру хвилину.

- А навіщо вам, овечкам Божим, туди йти?

- Розумієте, отче, обов'язок поліції вчасно прийти на допомогу і захистити потерпілих, а зловмисників переслідувати за законом, навіть якщо це буде в кінці світу чи в пеклі...

- Ну я навіть не знаю, чи є в цьому якийсь здоровий глузд. Витягувати проклятих грішників із пекла тільки для того, щоб потім судити їх тут на землі. Вони ж там за своє точно розплатяться, і то навіки вічні... - священик виголосив свої твердження.

- Але у них наш капітан! І його ніхто не вбивав.

- Навіть не знаю... Нас не вчили в семінарії, як діяти в таких випадках, тому я не знаю, чим вам допомогти.

- Чому ж це?

- Якщо я освячу це місце, тоді вхід, тобто врата пекельні, закриються. Як ви туди підете?

- Значить це, може, згодом.

- А згодом, то з радістю.

- А Ви підете з нами коридорами гріха, так би мовити, в якості духовного підкріплення?

- Якщо мій капеланський обов'язок мене кличе, то я не маю права сумніватися або боятися. Але для обряду екзорциз-му мені потрібна письмова згода єпископа, а його екселенція зараз перебуває у закордонному відрядженні.

Після довгих роздумів поліція таки вирішила взяти штурмом пекло. Вони пішли в атаку без духовної підтримки. Сутичка з сатаністами виявилася досить-таки простою. Із підвалів були звільнені і виведені на білий світ сім потенційних жертв кривавих ритуалів. Самих же сатаністів не вдалося зловити. Вони встигли втікти підкопами до лісу.

- Ну що ж, раз так... - сказав спокійно капітан Вовковські, який знову почував себе героєм, - ми обов'язково спіймаємо їх іншим разом.

Усіх звільнених поліція затрамбувала в «бобік» і повезла у відділок.

- Нарешті наш готель почистили, - сказав через годину Семен.

- За що й випиймо! - запропонував Якуб, дістаючи пляшку чорнила з халяви гумового чобота.

Допивали третю, коли з-під підлоги просочилась тоненька смужка сірого диму.

- Холера, - зауважив по-філософськи Йосип. - А їх не так вже й легко позбутися.

- Пора, - сказав під ніс Якуб.

Він відкрив люк, опустив драбину і сам поліз у «святиню».

- Прийди, прийди, о сатано! - верховний жрець знову завивав, пританцьовуючи навколо вівтаря. Його товариші також танцювали навколо того ж таки вівтаря.