Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
Павло прокинувся від завивання, яке лунало з пластико-вої труби прямо над його головою. Павел зірвався на ноги.
- Що таке? - висловив своє здивування.
- Комунікаційна труба з рецепції, - поінформував з протилежного боку труби голос Семена. - Повідомляємо, що настала пора обідати.
- А де знаходиться банкетний зал?
- За будинком, під навісом.
Павел старанно закрив двері до кімнати і пішов на обід. Під навісом сиділи майже усі гості. Компанія була вже трохи напідпитку, але панував ідеальний спокій, порядок і гармонія.
Ну майже, як в казармах. За якусь хвилину прийшов Йосип. Він приніс декілька пластикових пляшок з дивним вмістом. Від побаченого натовп різко пожвавішав. Всі отримали рівні порції. Якщо хтось хотів добавки, то також отримував. Бізнесмен, перебуваючи в стані шоку, понюхав вміст своєї склянки. Від сечі тхнуло горілкою, але була вона цілковито непрозора, щоб не сказати, каламутна.
- Що ЦЕ? - перепитав офіціанта на розливі.
- Самогон Уханський, Екстра дабл Ікс! Еталон з незначними добавками.
Павел недовірливо спробував ковток. Свого часу Скор-лінський вже мав можливість спробувати атомну брагу Якуба, і тепер, коли він порівняв ці два продукти, то вони не відріз-нялися ні кольором, ні запахом, а що найгірше, - методом добування. Після першого змочення горлянок принесли і першу страву. Це був густий жирний бульйон. Від нудьги Павел просто поводив у ньому ложкою. Виловив кусок м'яса і на мить задумався, що ж це може бути.
- Та це ж собаче вухо! - скрикнув, коли нарешті до нього дійшло.
Ніхто з присутніх за столом не відреагував. Гість зірвався з місця і миттю погнав до рецепції.
- Я хочу зараз же покинути ваш готель, - заявив холодно.
Семен остовпів від здивування.
- Ви раните моє серце, але я Вас не можу затримувати.
Гість побіг до своєї кімнати, щоб спакувати свої речі. На
свій подив виявив, що хтось вже спакував його речі і забрав разом із валізою. Підприємець про себе вилаявся, а набір нецензурних слів ще недавно міг здивувати навіть самого Павла. Скорлінський вихром вилетів з кімнати до рецепції.
- Мене обікрали!
- Що саме у Вас зникло?
-Все!
- Якщо у Вас також вкрали і гаманець з грошима, то ми з радістю від імені нашої фірми можемо виділити кредит на дорогу додому.
- Мені не потрібен кредит! Я хочу, щоб мені повернули мою валізу!
- Може бути нелегко. Але зробимо все, що буде в наших силах.
- Що ви плануєте робити?
- Прошу трохи зачекати, - і Семен задзвонив у невеличкий дзвоник.
На його дзвінок відгукнувся Томаш. Через плече у нього висіла іржава рушниця.
- Наша охорона, - представив того з гордістю старий козак.
Томаш ввічливо посміхнувся.
- Що сталося? - перепитав охоронець. - Напад, ґвалт, викрадення з метою викупу, вбивство?
- Дякую. Ще поки живий. У мене вкрали мою валізу з речами з мого ж номера!
- Таку коричневу, шкіряну, закривається на два пояски?
- То Ви її бачили?
-Так.
- Де вона? Віддайте!
- То може бути складно, бо, розумієте, вона зараз у Пеклі...
- Що це за жарти?!
- Це не жарти, а сумна реальність, - Семен врятував друга. - Бачте, попередній директор гостинно прийняв тут сата-ністів, віддав їм підвал у використання. От лише проблема, вони стали неконтрольованими. Окупували всі підвали, пробили собі переходи, прокопали тунелі. І тепер час від часу вилазять зі своїх нір і крадуть все, що їм під руку трапиться.
- Ну то йдіть до них і заберіть мою валізу!
- Ми їх боїмося, - сказав Томаш.
- Покажіть мені туди вхід. Я сам вирішу цю проблему!
- Тільки без жертв у нашому готелі! - викрикнув Семен.
В цей час надійшов Юзьва з пляшкою в руках.
-1 де знаходиться той вхід в пекло? - злісно вимагав відповіді Скорлінський.
Довелося відвести його до канцелярії, де й показали йому люк до підвалу. З темної щелепи бухнув клубок сірого диму.
-1 справді, виглядає, як вхід до пекла, - нещасного клієнта трохи тіпнуло.
- Відверто, ми гадаємо, що вони встигли докопатися до справжнього пекла. В них на то було достатньо часу.
- Може, маєте якусь зброю позичити?
Томаш дав йому стару австрійську шаблю.
- Ну, тоді сто грамів для сміливості, - Семен подав йому сталеву склянку, наповнену самогоном по самі вінця з розчиненою у ньому таблеткою для одурманення.
Павел випив.
- і на другу ногу, - Йосип подав йому наступну склянку.
Після випитого наш друг бізнесмен одразу відчув, як набирається сили і відваги.