Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
- Тут чогось порожньо, - помітив Томаш. - А я завжди думав, що в місцях культу завжди повинно бути багато золота.
- І справді. Здається, нам ця акція взагалі не окупилася, -сказав шеф. Вони тут навіть не мають кишень, щоб можна було пошаритись.
- Натурщик не боїться кишенькового злодія! - зацитував Йосип почуту колись від Якуба репліку.
Несподівано його погляд впав на масивну золоту «печатку», яка прикрашала палець жертви на столі.
- Холера! Як я міг цього раніше не помітити, - сказав.
- Увага, вони приходять до тями!
- Нам пора йти. А цього бізнесмена забираємо з собою?
- Звичайно. Думаю, що він нам щедро віддячить за нашу місію порятунку. Беремо!
Витягли непритомного Павла нагору і дали йому відлежатися. Потім привели його до пам'яті великою кількістю самогону.
- Що сталося? - запитав той, коли відкрив очі.
- Ти був неперевершений, неповторний... - розповідав старий козак. - Ти рубав їх шаблею наліво і направо. Але потім вони впустили тобі в лице свій сатанинський вогонь і нам довелося тебе витягувати.
- Я вбив когось?
- З шість падлюк! Ми все записали на відео. Ну, касету ти зможеш купити за відповідну оплату, - і Семен посміхнувся до своїх думок.
- Ви врятували мені життя! Це треба якось відсвяткувати. А моя валіза? Я так і не встиг її забрати?
- Валізи там не було. Вони встигли її продати людям із села. Але не переживай. Завтра ми самі підемо і знайдемо її.
- Ех, як добре, коли навколо тебе справжні добрі друзі!
Його занесли до кімнати і по-дружньому кинули на ліжко. Павел захропів відразу. Йосип турботливо поставив йому на тумбочці склянку і пляшку самогону, щоб він міг похмелитися, коли прокинеться. Скорлінський проспав більше дванадцяти годин і коли прокинувся, сонце було вже досить високо. Голова боліла від страшенного похмілля.
- Що за чортівня! - сказав сам до себе. - Не треба було стільки пити. І взагалі, що я вчора робив?
Пригадав собі, що вчора був у пеклі.
- Невже це була біла гарячка? - перелякався. - Треба випити, а то так із глузду можна з'їхати.
Його погляд зупинився на пляшці, яка стояла на нічному столику.
- Оце так друзі! - подякував на адресу персоналу.
Витягнув зубами корок і налив собі повну склянку. Допомогло. Перед очима зникла гнило-зелена сітка, а в голові стало ясно, як Божий день. Щоб почувати себе ще краще, випив ще додаткову невеличку порцію, а потім ще одну... Коли пляшка несподівано спорожніла, Павел направився на пошуки наступної добавки.
Всі минулі події того дня стерлися з його пам'яті. В майбутньому Павел пригадував собі деякі факти з тих подій невеликими уривками. В пам'яті залишився образ залу, в якій хтось співав. Пам'ятав якийсь підвал і бочку з брагою. Нагадав собі когось, кого він називав другом. Здається, Якуба. Коли персонал готелю приніс його після якогось обіду з прогулянки і кинув його на ліжко, на ньому вже не було ні чобіт, ні гаманця, ні годинника. Взуття загубив десь по-п'яному, але був впевнений, що існував ще теоретично невеликий шанс, що його знайдуть. А ось всі інші особисті речі він знайшов у ломбарді готелю. Для їхнього господаря це було так, ніби він знаходився на місяці. Правду кажучи, Скорлінський навіть не переживав через їхній брак. Він заснув міцним і солодким сном, як немовля, і так проспав до ранку. А зранку приїхала поліція.
Браві стражі порядку повитягали всіх мешканців будинку з їхніх кімнат і поставили в один ряд перед входом. Слово «поставили» варто трактувати умовно, позаяк більшість із них не могли втриматися на ногах, а тим, кому це вдавалося, хилилися за вітром. Можна було сміливо подумати, що кожен із них випив по літрі сорокаградусного напою. А так і було насправді.
- Хто тут головний? - запитав капітан Вовковські, кидаючи погляд на п'яничок.
- Я... - почав було Павел із надією, що може хоча б поліція допоможе йому в пошуках валізи.
Він лише хотів повідомити, що його обікрали, але його неправильно зрозуміли.
- Взяти його! - закомандував капітан. - Посидиш ще в нашому готелі за ґратами, і тоді зникне бажання бути начальником.
- Цей швидко не розколеться, - підмітив один із рядових службовців.
- А це, мої дорогі колеги, вже не мої проблеми, - капітан посміхнувся, одягаючи наручники арештованому. - Від завтра в мене відпустка...
Капітан Вовковські вибрав собі, м'яко кажучи, досить дивне місце для відпустки. Він поїхав до готелю.
- Ну, якщо мені нарешті вдалося очистити це місце від криміналу, то тепер сміливо можу і я собі тут зупинитися на відпочинок! - сказав до себе з гордістю, стоячи перед фасадом славнозвісного будинку.