Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
Зайшов. Його переповнювала справжня радість, що саме йому вдалося розчистити цей готель від зловмисників. Але, на жаль, ця радість була передчасною, оскільки капітан і гадки не мав, що після арешту невинного Павла, в готелі знову з'явилася стара, у прямому розумінні цього слова, гвардія. За столом рецепції сидів дід Семен.
- Чим я можу Вам допомогти? - почав розмову «директор». - Може, бажаєте кімнатку з краєвидом на гори?
- Із задоволенням. Скільки це буде коштувати?
- Сотня в день. Разом із харчуванням, звичайно.
- Прекрасно! В такому випадку, я залишуся тут на п'ять днів.
- Оплату беремо наперед.
Капітан подав банкноти рецепціоністу, який уважно їх оглянув і швидко сховав у кишеню. Поліцейський отримав ключ і пішов до свого номера. Кімната, варто зазначити, була в досить доброму стані. Капітан був задоволений.
Біля ліжка, на нічному столику, стояла пляшка самогону і записка: «Якщо тобі сумно - випий, і життя відразу стане веселішим».
Капітан випив всю пляшку, але його психологічний стан не покращився до відповідного рівня і він пішов на пошуки добавки. І, як то кажуть, хто шукає, той знаходить. Що було далі, він вже не пам'ятав. Хоча ні, танці десь на даху і парі з одним із гостів на те, хто більше і дальше, перепрошую, блюване з того ж даху, він таки пригадав. А тим часом Семен сидів в реєстратурі і роздумував собі.
- З одного боку, воно й добре, що клієнти п'яні. Ними тоді краще управляти, і не нарікають тоді постійно. Але, з іншого боку...
У всьому готелі стояв нестерпний сморід, який проникав у всі закутки готелю, від блювотиння і ще дечого - унітази й далі не були підключені.
- Все, досить! - твердо сказав сам до себе. - Я наведу тут
лад!
Старий козак вирішив почати із підвального приміщення. Зійшов до «пекла».
- Чого тобі? - запитався жрець, сидячи на троні, зробленого з двох скелетів.
- Я - хазяїн.
- І що з того?
- А то, шо ви тут вже тиждень сидите, а грошенят не платите...
- Ви самі нас замурували в цьому підвалі.
- Добре. Дістанете драбину і щоб вашого духу тут до ранку не було. Поняв?
- Нічого собі! А якщо нам тут сподобалося? Це - наше царство! І ми підемо звідси, коли самі цього захочемо... років так за двадцять,., а може і за цілих сто!
- Ну тоді, чи не могли б ви бути такими люб'язними і заплатити за проживання?
- Нізащо! Послідовники сатани ніколи і нічого не винні, а тим паче гроші!
- То, може, хоча б сірку прилинете палити, а то там нагорі неможливо витримати.
- Це вільна країна! Ми маємо повне право запровадження всіх релігійних практик нашого культу відповідно до конституції і власного розсуду!
- То що нам не вдасться домовитися?
- Ніколи!
Довелося цього разу поступитися. Але програвати війну старий ветеран не збирався в жодному разі. Посеред ночі він сам заніс по черзі усіх гостей в підвал. Поряд із ними поклав пляшки з самогоном. Весь запас. Майже сто літрів. Потім забрав драбину і закрив люк до підвалу тяжким офісним столом.
Капітан Вовковські проснувся від того, що його хтось кудись тягне.
- Що за чортівня, де я? - запитав, не добираючи слів.
Той, хто його тягнув, вибухнув диявольським сміхом.
- Чортів захотів? І їх можна знайти!
-Де?
- В пеклі!
Капітан втратив свідомість. Коли отямився, помітив, що сидить прикутий ланцюгами до стіни в товаристві таких же не-
щасних незнайомців. Час від часу когось з прикованих знімали зі стіни, але лише для того, щоб затягнути його на тортури. Капітан ледь витягнув із внутрішньої кишені мобільний телефон. Добре, що тут хоч був зв'язок. Набрав номер свого відділку.
-О,то пан капітан!
- Так, це я! - істерично крикнув у трубку, але одразу ж взяв себе в руки. - Вибачте, що турбую Вас під час своєї ж відпустки, але мені потрібна ваша термінова допомога для виконання
і, важливого завдання.
- Звичайно, пане капітане. Вже надсилаємо. А де Ви зараз знаходитесь?
- Ну, це буде важко описати, але все вказує на те, що я... в І пеклі.
-Якто в пеклі?
[, - Тут темно, смердить сіркою, повсюди бісяться голі чорні
чоловічки, з хвостами, а от рогів я в них не зауважив.
- А як Ви туди потрапили?
- Не знаю... не пам'ятаю...
- Хтось пана вбив?
- Та ні, не думаю... Ніби живий ще...
[ Капітан поспіхом себе общупав. Жодних дір від куль не
знайшов...
- Може варто запитати так: де Ви були перш ніж потрапити ї до пекла?