Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
З нижніх поверхів долинули стривожені вигуки, а невдовзі почулося тупотіння ніг. Наостанок Фейлан загасив масляний світильник у коридорі, скинув труп двічі вбитого вартового на сходи, потім без зайвого поспіху повернувся в кімнату і разом з Лаврайном поринув у Тиндаяр.
Іти довелося недовго, а непритомний стан принца нітрохи не заважав — Фейлан без значних зусиль утримував його в повітрі чарами і просто тягнув за собою. А через якісь дві сотні кроків вийшов на поверхню, до невеличкої хатини, що самотньо стояла посеред зимового лісу. Її господар, старезний селянин, знайшов свій останній спочинок у кучугурі снігу за хатиною, куди Фейлан ще на початку ночі викинув його мертве тіло, щоб звільнити помешкання для Лаврайна. Він майже навмання обрав цю відлюдну оселю в лісовій глушині неподалік від Бланаха і був задоволений, що знов-таки обійшовся мінімальними жертвами. Так чи інакше, а дідуган уже був однією ногою в могилі, і Фейлан, за великим рахунком, зробив йому послугу, подарувавши легку смерть уві сні. Він навіть не вважав це вбивством — з його боку це був акт милосердя…
Поклавши Лаврайна на прілий сінник, що правив старому за ліжко, Фейлан передовсім зігрів Темною Енерґією приміщення, запалив кіптяву сальну свічку, після чого сів на лаву під вікном і наслав на принца чари пробудження. Юнак заворушився, щось нерозбірливо пробурмотів навздогін своєму сну і врешті розплющив очі. Обвів поглядом крихітну кімнатку — ще меншу, ніж його попередня, й геть убогу, — і зупинився на Фейлані. За мить він рвучко підхопився, але не врахував, що сінник набагато нижчий, ніж ліжко, в якому заснув увечері, тому спіткнувся й мало не впав на всипану соломою земляну підлогу.
— Що це таке?… Хто ви?… Де я?…
— Усе гаразд, принце, не панікуйте, — заспокійливо мовив Фейлан. — Вам нічого не загрожує, ви на свободі. Я звільнив вас із в’язниці й перевіз у безпечне місце.
Лаврайн протер очі, ніби не йняв їм віри, і знову роззирнувся. Відтак кинувся до дверей, розчахнув їх, впустивши до хатини хмару морозного повітря, а сам вибіг надвір. Фейлан не став за ним гнатися, лише зачинив двері й наслав довкола ще трохи Темної Енерґії для розігріву кімнати.
Не минуло й хвилини, як Лаврайн повернувся, ловлячи дрижаки від холоду, і гучно затупав ногами, струшуючи з них сніг.
— Це не Ханґован… Ми десь у лісі…
Фейлан ствердно кивнув:
— Все правильно. Ми досить далеченько від вашої столиці.
— Від вашої? — перепитав юнак, і в його очах промайнуло розуміння. — Ви не лахлінець. У вас дивна вимова. Навіть не абрадська, а… не знаю, яка.
— Саме абрадська, мій принце. Але не кередіґонська, не північно-східна. Майже все своє життя я провів на заході Івронаху, в Кованхарі.
На ці слова Лаврайн розтулив рота у беззвучному скрику, а на його обличчі застиг нажаханий вираз. Безперечно, він знав про Кованхар. Ще б пак йому не знати — лахлінська Свята Віра відводить для Кованхара з Тір Мінеганом особливе місце в картині світу, проголошуючи їх двома зосередженнями найлихішого на землі Зла.
— То ви…
— Так, я чаклун. Цілком до ваших послуг. І про послуги, самі бачите, я кажу не для красного слівця. Моїми стараннями ви здобули свободу і тепер можете продовжувати свою боротьбу проти короля.
Нараз Лаврайнові очі підозріливо звузилися.
— Це все брехня! — оголосив він. — Ви ніякий не чаклун. І не абрадець, просто нівечите слова, щоб здаватися чужинцем. Насправді ви провокатор! Мені підсипали сонного зілля в їжу, вивезли за місто, а вас підіслали з цією дурною казочкою, щоб я погодився на допомогу чаклуна і дав Імарові привід стратити мене. Але я не дурний і не стану сам класти голову на плаху. Я зовсім не дурний!
— Так, принце, ви не дурний, — погодився Фейлан. — Проте на диво простодушний для змовника й інтриґана. Коли вже у вас виник такий здогад, то варто було б прикинутися, що вірите мені, й рішуче відмовитися від моєї допомоги. Стояти на тому, що ніколи не зрадите ваші дурні лахлінські ідеали, що радше помрете, ніж погубите свою душу, уклавши угоду з чаклуном… І це могло б спрацювати, якби не одна дрібниця. Я не провокатор і не виконую наказів короля. Я справді чаклун із Кованхара.