Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
„І чому клятий демон доручив це завдання саме мені? Чому не комусь іншому? Чому не одному з лахлінських чорних? Невже серед них не знайшлося нікого, хто був би гідний отримати доступ до Тиндаяру?…“
Із підземного світу не можна було відчути різниці між живими та неживими предметами, тому Фейлан мусив орієнтуватися лише за їхніми розмитими обрисами та за наявністю чи відсутністю руху. На горішньому поверсі вежі він помітив тільки дві постаті, що час від часу пересувалися то в один бік, то в інший, але не відходили далеко від кімнати, яку, вочевидь, охороняли. У самій кімнаті ніхто не рухався, проте один предмет умеблювання підозріло нагадував ліжко з людиною в ньому, що спала міцним сном.
Зрештою Фейлан вирішив, що подальші спостереження нічого не дадуть, і перемістився до тієї кімнати. Одного погляду на ліжко вистачило, аби переконатися, що він не помилився в своїх здогадах. Там справді спала людина — невисокий темноволосий юнак років шістнадцяти чи сімнадцяти. Його вік був саме такий, як і належало, вишукана постільна білизна та гарне вбрання, недбало розкидане на скрині в ногах ліжка, вказували на знатність та заможність, а невеликі розміри кімнати, її більш ніж скромна обстанова й розташування у віддаленій вежі свідчили про те, що хлопець явно перебував не на своєму місці. А коли взяти до уваги охорону по той бік дверей, то з усього випливало, що Фейлан не помилився й потрапив саме туди, куди треба. Якщо, певна річ, це не була якась інша вежа, де також утримували під вартою молодого та знатного в’язня. Але такий збіг видавався аж надто неймовірним…
Зо хвилю Фейлан нерухомо стояв посеред кімнати й дивився на юнака в ліжку, який, поза сумнівом, був Лаврайном аб Броґаном, першим принцом Лахліну. Два тижні тому король Імар наказав ув’язнити його, а минулої ночі Фейланові явився демон і доручив звільнити принца з-під арешту. Жодних додаткових подробиць він не повідомив, тож Фейлан мусив сам усе з’ясовувати і попередній вечір провів у порту Дінас Ірвана розпитуючи прибулих із Ханґована моряків.
На щастя, до кередіґонської столиці вже дійшли чутки про ті події. Як виявилося, конфлікт короля з поборниками, що розпочався зі звільнення відьмачих кузин, нарешті переріс у відкрите протистояння, і однією з його перших жертв став принц Лаврайн, який прилюдно засудив дії свого двоюрідного брата. З невластивою для чуток одностайністю всі моряки вказували на Вежу Елдиґар, як місце ув’язнення принца, і розповідали страшні історії про долю її попередніх вельможних в’язнів. Найбільше часу Фейлан згаяв на те, щоб з’ясувати її точне розташування, бо прагнув обійтися без розвідувальної вилазки в середмістя Ханґована, і таки досяг свого. Найскладнішу частину завдання він уже виконав, знайшов Лаврайна, а далі все буде просто — якщо, звісно, не брати до уваги тієї обставини, що Фейлан не хотів цього робити.
„Не розумію, навіщо,“ — думав він. — „Навіщо рятувати Лаврайна, який підтримує поборників? Інша річ, якби мені наказали допомогти королю, знищивши всю верхівку Конґреґації, а так…“
Проте Фейлан не мав вибору. Накази з Ан Нувіну не обговорюють, їх сліпо й безумовно виконують. Він наклав на Лаврайна плетиво, яке зміцнило його сон, потім повернувся до дверей і вдарив крізь них чарами зупинки серця. Обоє вартових по той бік із важким гупанням попадали. На нижніх поверхах цього не могли почути, оскільки Фейлан завбачливо поєднав смертельні чари з глушильними. Потім підійшов до дверей, знову вдався до маґії, щоб прибрати зовнішній засув, і схилився над тілами двох мертвих ґвардійців. Тепер належало обставити все так, ніби їх убили звичайним чином.
Одного з вартових Фейлан переніс до кімнати, пошукав поглядом якийсь важкий предмет, та зрештою відірвав від простирадла смугу тканини, обернув її довкола шиї мерця і щосили стягнув.
— Лаврайн тебе задушив, вояче, — пробурмотів собі під носа. — Ти серед ночі почув якісь підозрілі звуки, необачно ввійшов сюди — а він уже чигав на тебе із саморобним зашморгом. А потім заволодів твоїм пістолем. — З цими словами Фейлан видобув з кобури ґвардійця зброю. — Гм… Цікаво, що б зробив на моєму місці Ярлах?
Можна було не сумніватися, старий маґістр улаштував би цілу виставу. Спустився б до самого низу, вбиваючи всіх на своєму шляху, після чого інсценував би проникнення до Вежі Елдиґар групи Лаврайнових прибічників, що буцімто й звільнили свого принца. Проте Фейлан волів обходитися мінімальними жертвами, тому обрав сценарій, за яким Лаврайн утік самотужки, через недбалість охорони. Він одягнув і взув непритомного юнака, всадовив його на ліжку й огорнув плетивом, що мало захистити від впливу Темної Енерґії. Тоді знову підійшов до дверей, прибрав глушильні чари і вистрілив з пістоля у груди другому мертвому ґвардійцю.