Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Так, сестро, я згоден, — відповів Бренан.
— Так, пані, я згоден, — кивнув Фінвар. — Хоч вас і не можна назвати незацікавленою особою, проте я покладаюся на вашу об’єктивність та неупередженість. Гм… І ще одне. Я не хотів про це говорити до підписання, щоб ви не вирішили, ніби я висуваю додаткову умову. Зараз у мене немає підстав боятися за своє життя, бо чорні вважають, що я перебуваю у вас під підозрою і тим самим відволікаю вашу увагу від їхнього справжнього спільника. Але ситуація зміниться, коли я виступлю на підтримку лорда Бренана. З тієї миті і до завершення виборів мені та моїм рідним загрожуватиме серйозна небезпека.
Він замовк, чекаючи на пропозицію. Брігід знизала плечима з таким виглядом, ніби це було самоочевидно.
— Будьте певні, лорде Фінваре, ми про все подбаємо. І вам, і вашій родині забезпечимо такий самий надійний захист, як і решті наших союзників. Ми в цьому зацікавлені не менше, ніж ви.
— Тоді питань більше немає. — Фінвар аб Дайхі сперся руками на бильця крісла й важко підвівся. — Гадаю, мені не варто зловживати вашою гостинністю, ризикуючи потрапити на очі кому-небудь сторонньому. Було приємно з вами зустрітися, лорде Бренане. Не скажу, що я радий тому, як усе обернулось, але тут нічого не вдієш. Це цілком моя вина, що нам не судилося зійтися в битві за королівську корону. Повірте, я був би вам гідним супротивником.
— Я в цьому не сумніваюся, — ввічливо відповів Бренан.
Він провів гостя до сходів на поверсі, де й попрощався з ним, а далі Фінвар пішов у супроводі Брігід і Альси, яка останньої миті вирішила прогулятись нічним Тахріном. До них хотіли приєднатися Шаннон із Шайною, щоб, як і минулого разу, вирушити попереду й відвертати на себе увагу вартових, проте Брігід сказала, що в цьому немає потреби, бо рінанхарську охорону мало цікавлять люди, які залишають межі палацу.
— От і добре, — промовила Шаннон, коли гладкий лорд уже не міг її почути. — Мені зовсім не до вподоби Фінварове товариство. Нехай він тепер на нашому боці, та це ще не означає, що я маю почувати до нього симпатію.
— А тебе ніхто й не змушує, — зауважила Шайна. — Тут бо йдеться не про емоції, а про суто ділові стосунки. Людям не конче любити одне одного, щоб вести спільні справи. До речі, братику, — звернулась вона до Бренана, — ви дуже швидко впоралися. Не перехилили бодай по чарчині за угоду?
Він похитав головою:
— Фінвар був не в тому гуморі. Для нього це просто угода, а радше акт про капітуляцію.
— Зате для нас безсумнівна перемога. Тепер ти маєш у Раді одинадцять твердих голосів, а післязавтра, коли Ліам заручиться з малою Шован вер Флойд, їх стане тринадцять. Тоді залишиться схилити на наш бік одного-єдиного лорда з тих, що зараз підтримують ґрафа Ярвійського.
— Це за умови, — сказала Шаннон, — що Фінвар не готує якоїсь каверзи.
— Не готує, — впевнено відповіла Шайна. — Я знаю його гірше, ніж ти, але й мені очевидно, що це не в його інтересах. Підклавши нам свиню, він і собі зашкодить. Брігід переконана в його лояльності, а я довіряю її судженням. Ніде Фінвар не подінеться, і сам проголосує, і своїх прибічників змусить — вони ж бо годуються з його руки.
Розділ X
„Мені це геть не подобається,“ — вже вкотре подумав Фейлан аб Мередид, пильно вдивляючись із Тиндаяру на поверхню, де стояв палац Кайр Ґвалхал, резиденція лахлінських королів.
Підземний світ давав чаклунському зору змогу проникати крізь будь-які матеріальні перешкоди, розглядати нутрощі будівель, обстежувати кожне приміщення в них. Щоправда, така всевидющість мала свої обмеження: через високу концентрацію Темної Енерґії в Тиндаярі картини земного світу робилися нечіткими, з викривленою перспективою, в них втрачалося відчуття кольору та пропорцій. Тож якби Фейлан не знав, де саме розташована Вежа Елдиґар, то, мабуть, згаяв би чимало часу на її пошуки серед численних веж палацу. Навіть зараз він побоювався, що хибно визначив орієнтири і йому таки доведеться зачекати до ранку й вийти на поверхню поза межами Кайр Ґвалхалу, щоб оглянути будівлю нормальним, неспотвореним зором. А Фейлан дуже не хотів цього робити, оскільки там, нагорі, була столиця дурного Лахліну, населена багатьма тисячами лахлінців, очманілих від своєї Святої Віри і сповнених лютої ненависті до всіх чаклунів, байдуже, чорних чи звичайних. Серед них він виглядав би білою вороною, бо не мав уявлення, як правильно поводитися, щоб не привертати до себе їхньої уваги, і навіть не вмів говорити з тим бридким лахлінським акцентом.