Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Що ж, досить відверто, — сказав Лаврайн і врешті вибрався зі свого кутка. Навіть підійшов до столу і з трохи гидливою допитливістю оглянув маґічний ліхтар, хоча торкнутись до нього так і не наважився. — Але я не збагну, чому ви обрали такий складний шлях. Куди легше просто вбити короля.
„Що правда, то правда,“ — подумки погодився з ним Фейлан. Він і сам цього не розумів. Проте був радий, що не отримав такого наказу, бо симпатизував намірам Імара вкоротити Конґреґації руки і в глибині душі щиро бажав йому успіху…
— Це виключено, принце. Мені й так буде непереливки, якщо стане відомо про мою діяльність на Лахліні. Та, зрештою, життям лахлінських ґвардійців ніхто особливо не перейматиметься. А от убити короля, пролити королівську кров… — Він похитав головою. — За це мене просто розіпнуть! Кожен король на Абраді жадатиме моєї смерті — не з теплих почуттів до Імара аб Ґалвина, а з їхньої королівської солідарності, з прагнення показати всім, що особа короля священна і кожен, хто зазіхне на неї, хоч чаклун, хоч звичайна людина, неодмінно заплатить за це життям.
— А за верховного поборника, — зненацька поцікавився Лаврайн, — вам нічого не буде?
Фейлан аж сторопів від несподіванки.
„Яка ж паскуда! Ще кілька хвилин тому його тіпало на думку про те, що він зв’язався з чаклуном, і ось тобі…“
— Ви вже даруйте, принце, але свої суперечності з верхівкою поборників вам доведеться залагоджувати самому. Нам, абрадським чаклунам, байдуже до того, який складеться баланс сил після усунення короля Імара з престолу. Головне, щоб Конґреґація зберегла свої теперішні позиції, а хто нею реально керуватиме, новий король чи Поборча Рада, нас не обходить. — Він підвівся з лави, витяг із сумки пакунок і поклав його на стіл. — Тут трохи їжі, на сніданок вистачить. Згодом я роздобуду ще харчів, а також коня й теплу одіж для подорожі. Проте наступні два дні вам доведеться просидіти в цій хатині й нікуди не потикатися.
Лаврайн з огидою глянув на смердючий сінник, але сперечатися не став.
— Так, ваша правда. Мені треба затаїтися, бо зараз довкола Ханґована нишпорять пошукові загони… А ви певні, що це надійне місце? Мене тут не знайдуть?
— Королівські війська точно не знайдуть. Як я вже говорив, ви далеченько від столиці. Зате до Бланаха лише п’ятнадцять миль у північно-східному напрямку.
— Ого! — вражено мовив принц. — І як… Авжеж, чари! Ви можете так швидко пересуватися? Літаєте?
— Серед усього іншого, вмію потроху левітувати.
— Не сказав би, що „потроху“. Це ж понад сто миль…
— От із цієї причини, — вів далі Фейлан, — вам треба затаїтися. Не знаю, чи гарний з вас вершник, та навіть найкращий з гінців на швидкому та витривалому коні не добереться сюди з Ханґована раніше, ніж за півтора дні. Я ж правильно вибрав місце, Бланах вас цілком влаштовує?
— Безперечно, — відповів Лаврайн. — Там зібрано значні сили поборників для придушення бунту в Архарських горах. До речі, його очолює чаклун.
Фейлан кивнув. Про бунт на чолі з чаклуном він теж довідався в Дінас Ірвані. Якби була його воля, знайшов би цього чаклуна й допоміг йому… На жаль, демон віддав чіткий наказ: визволити принца, забезпечити його всім необхідним, щоб він дістався до своїх прибічників, і більше ні в які справи на Лахліні не втручатися.
— Отже, вирішено. Щонайменше до завтрашнього вечора ви пробудете тут, потім вирушите до Бланаха. А я зараз відлучуся на двійко годин, розшукаю для вас гарного коня, одяг та припаси. І тоді ми попрощаємося.
Не чекаючи на відповідь, Фейлан вийшов з хатини, огорнув себе зігрівальними чарами і, грузнучи по коліна в снігу, подався до найближчих лісових хащів. Звичайно, він міг би поринути в Тиндаяр на очах у Лаврайна, але не став цього робити, бо інакше після повернення мусив би вигадувати якесь пояснення своєму наглому зникненню. Принц у жодному разі не повірив би словам про підземний світ, не захотів би обтяжувати свою совість усвідомленням того прикрого факту, що йому допоміг не просто чаклун, а чорний чаклун.