Повна темрява. Без зірок

— А вони зможуть угледіти зв’язок між тими жінками в трубі і сімейством Стжельке, вони зможуть чи ні? Принаймні з Лестером?

— Він одягав на себе гумку перед тим, як вас зґвалтувати?

— Ні, Боже мій, ні. Його викиди ще залишалися в мене на стегнах, коли я дісталася додому. І всередині мене, — її аж пересмикнуло.

— Значить, він і на інших наїжджав незагнузданим. Доказів там повно. Вони все складуть докупи. Якщо ті парубки дійсно позбавилися ваших посвідчень, ви залишитеся недоторканною у своєму затишному гніздечку. А сенсу непокоїтися тим, чого ви не в змозі проконтролювати, нема, як гадаєте?

— Нема.

— А ви... ви часом не збираєтеся, приїхавши додому, перерізати собі зап’ястя у ванні? Чи скористатися тією останньою кулею?

— Ні, — Тесс згадала, як солодко пахло нічне повітря, коли вона сиділа в пікапі, приставивши тупорилого «Лимоночавильника» собі до скроні. — Ні, зі мною все гаразд.

— Тоді вам уже час іти звідси. А я ще посиджу тут трохи.

Тесс уже було почала підводитись з лави, та раптом сіла знов.

— Є ще дещо, що мені треба взнати. Ви з себе робите фактично співучасницю скоєного мною злочину. Чому ви робите це заради жінки, котрої навіть не знаєте? Жінки, котру до цього бачили лише раз у житті?

— Ви повірите, якщо я скажу, що роблю це заради моєї бабусі, котра любить ваші книжки і дуже розстроїться, якщо ви потрапите до в’язниці за потрійне вбивство?

— Ані на крихту.

Бетсі якусь мить не говорила нічого. Взялася за свою бляшанку «Доктора Брауна», потім знову її відпустила.

— Багатьох жінок ґвалтують, як ви гадаєте? Я хочу сказати, що ви в цьому сенсі не унікальна, розумієте?

Авжеж, Тесс розуміла, що в цьому сенсі вона не унікальна, але розуміння цього не робило меншим ні її біль, ні її сором. Не допоможе їй це також заспокоїти нерви в очікуванні результатів аналізів на СНІД, які вона невдовзі зробить.

Бетсі усміхнулася. Нічого приємного не проглядалося в тій усмішці. Ані гарного.

— Жінок в усьому світі ґвалтують, як то ми кажемо. І дівчаток також. Таких, що мають улюблені м’які іграшки. Деяких при цім убивають, а деякі виживають. З тих, що вижили, скільки подають заяви про те, що з ними трапилося, як ви гадаєте?

Тесс помотала головою.

— Я теж цього не знаю, — кивнула Бетсі, — але я знаю дані Національної служби дослідження кримінальної віктимності [191], бо гуглила на цю тему. Шістдесят відсотків зґвалтувань залишаються невідомими правоохоронцям, судячи з тих даних. Три з кожних п’яти випадків. Гадаю, це ще невеликий відсоток, проте хто може сказати напевне? Поза уроками з математики важко доводити від’ємні числа. А насправді, так і неможливо.

— Хто зґвалтував вас? — запитала Тесс.

— Мій вітчим. Мені було тоді дванадцять. Він тримав ніж для масла в мене перед обличчям, поки це робив. Я тримала рот на замку — страшенно перелякалася, — але ніж зісковзнув, коли він кінчав. Мабуть, це було ненавмисно, а втім, хтозна...

Бетсі пальцями лівої руки відтягнула собі донизу нижню повіку лівого ока. Праву долоню вона підставила човником під нього, і в ту долоню акуратно викотилося скляне око. Порожня очниця була трохи почервонілою й підведеною вгору, немов задивилася на світ у зачудуванні.

— Біль був... ну, нема способу, яким можна описати той біль, насправді нема таких слів. Для мене це було, немов світ скінчився. А крові було... Багато її було. Мати доправила мене до лікаря. Вона наказала мені розповісти, що я бігла в самих панчохах і послизнулася в кухні на лінолеумі, який вона якраз перед тим наваксувала. Що я упала вперед головою і вийняла собі око об кут кухонного столу. Вона сказала, що лікар захоче побалакати зі мною наодинці і що вона на мене покладається. «Я знаю, він поробив тобі жахливе, — казала вона, — але якщо про це дізнаються люди, вони звинувачуватимуть мене. Прошу, дитинко, зроби це заради мене, і я тебе запевняю, нічого поганого з тобою ніколи більше не трапиться». Тож так я й зробила.

— А таке потім траплялося знову?

— Ще три чи чотири рази. І завше я тримала рота на замку, бо в мене залишилося лише одне око, котре могло теж стати пожертвою у протилежному випадку. Слухайте, ми тут уже закінчили чи ще ні?

Тесс зробила порух, щоб її обняти, але Бетсі, зіщулившись, ухилилася від обіймів. «Немов вампір, побачивши хрест»,— подумала Тесс.

— Не треба цього, — промовила Бетсі.

— Але ж ...

— Розумію, розумію, красно дякую, солідарність, сестерство навіки, бла-бла-бла. Я не люблю, коли мене обнімають, оце і все. То ми вже тут закінчили чи ні?

— Ми вже закінчили.

— Тоді йдіть. І я на вашому місці викинула б револьвер у річку по дорозі додому. Ви спалили те своє зізнання?

— Так. Авжеж.

Бетсі кивнула.

— А я зітру те повідомлення, що ви його залишили на моєму автовідповідачі.

Тесс пішла геть. Тільки раз озирнулася. Бетсі Ніл все ще сиділа на лаві. Око собі вона вже вставила назад.