Повна темрява. Без зірок
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1372-5
- Переводчик: Красюк Олександр
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повна темрява. Без зірок». Краткое содержание книги:
— Ніяк мені дізнатися про все напевне, Томе.
— Ти не матимеш певності, поки не роздивишся все на власні очі.
— Хай навіть він і все знав, це ж не він зґвалтував мене.
Том якусь хвильку мовчав. Вона вирішила, що він здався.
Але тут він знову заговорив:
— Коли хтось робить щось зле, а другий про це знає й не зупиняє його, вони обидва однаково винні.
— В очах закону?
— А також у моїхочах. Скажімо, Лестер сам-один вистежував, ґвалтував і убивав. Я так не думаю, але припустімо, що було саме так. Якщо старший брат про все знав і мовчав, вже тільки за одне це його варто було вбити. Фактично, я сказав би, що кулі — для них занадто легкий кінець. Насадити на розпечену кочергу, оце було б ближче до торжества справедливості.
Тесс утомлено помотала головою і торкнулася револьвера, що лежав поряд з нею на сидінні. Залишилася одна куля. Якщо їй доведеться використати її проти собаки (а й справді, що значить ще одне звичайне вбивство між друзями), треба буде десь вполювати собі нову зброю, ну звісно, якщо вона не збирається повіситися чи щось таке подібне. Але ж парубки на кшталт цих Стжельке зазвичай мають зброю. У тому-то й полягає ласа штука, як сказала б Рамона.
— Авжеж, це якщо він знав. Проте аж таке поважне «якщо» не виправдовує кулі в голову. З матір’ю, так, там все ясно, сережки стали тим доказом, якого я потребувала. Але ж тут ніяких доказів.
— Справді? — голос в Тома звучав так тихо, що Тесс його ледве дочула. — Ходімо подивимось.
— 44 —
Собака не загавкав, коли вона зійшла на ґанок, але Тесс собі уявила, як той стоїть просто за дверима, зачаєний, з оскаленими іклами.
— Губере? [185]— а кий чорт, для сільського пса це ім’я нічим не гірше за будь-яке інше. — Мене звуть Тесс. У мене є для тебе гамбургер. А ще я маю револьвер з одним набоєм. Зараз я збираюся відчинити двері. На твоєму місці я б вибрала м’ясо. Гаразд? Домовилися?
Ані гав. Може, він вимкнувся разом з ліхтарем? Або принишк перед вторгненням смачненької грабіжниці. Тесс спробувала один ключ, потім другий. Безуспішно. Ці два, либонь, від офісу їхньої транспортної компанії. Третій ключ обернувся в замку і, не витрачаючи часу на втрату хоробрості, вона мерщій прочинила двері. Тесс була науявляла собі бульдога або ротвейлера з червоними очима й слинявими щелепами. А побачила Джек-Рассел-тер’єра [186], котрий дивися на неї з надією, помахуючи хвостиком.
Тесс поклала револьвер до кишені куртки і погладила песика по голові.
— Боже милостивий, — мовила вона. — Лишень подумати, як тимене був налякав.
— Не варто було лякатися, — сказав Губер. — Скажи мені, де Ел?
— Не питай, — відповіла вона. — Хочеш гамбургер? Тільки попереджаю: він, можливо, вже зіпсований.
— Давай його сюди, бейбі, — кивнув Губер.
Тесс спершу дала йому м’яса і тільки потім увійшла всередину, причинила за собою двері й увімкнула світло. А чом би й ні? Тут врешті-решт вони тільки вдвох із Губером.
Елвін Стжельке тримав свій дім у кращому порядку, ніж його брат. Підлога й стіни тут були чисті, не видно було стосів обмінного каталогу «Дядечка Генрі»,а на полицях вона помітила навіть декілька книг. Стояли тут також кількома зграйками гуммелівські статуетки, а на стіні в рамці висіла велика фотографія їхньої з братиком Мамзілли. Тесс подумала, що деякий натяк в цьому є, але навряд чи це можна вважати гідним доказом чогось. Хоч будь-чого. «От аби тут було фото Ричарда Відмарка в ролі Томмі Удо, то була б інша справа».
— Чому ти посміхаєшся? — спитав Губер. — Не бажаєш поділитися?
— Фактично ні, — відповіла Тесс. — Звідки почнемо?
— Я не знаю, — відповів Губер. — Я всього лише пес. А як щодо добавки тієї смачної телятини?
Тесс згодувала йому ще трохи м’яса. Пес звівся на задні лапи й двічі крутнувся на місці. Тесс зачудувалася, чи вона не божеволіє.
— Томе, ти маєш щось сказати?
— У хаті його брата ти знайшла свої трусики, правильно?
— Так, знайшла і забрала їх. Вони порвані... та я б ніколи й не одягла їх знову, навіть якби вони були цілими... але ж вони мої.
— А що ти ще там знайшла, окрім жмута дамської білизни?
— Що ти маєш на увазі під твоїм «ще»?
Але Тому не треба було їй цього пояснювати. Питання полягало не в тім, що вона знайшла, питання полягало в тім, чого вона не знайшла: ні своєї сумочки, ні ключів. Ключі Лестер Стжельке міг закинути в ліс. Саме так зробила б на його місці сама Тесс. А сумочка — то вже інша справа. То була річ від «Кейт Спейд» [187], вельми дорога, і всередині неї було пристрочено стрічку з її ім’ям. Якщо сумочка — і все що в ній лежало — не знайшлася в Лестеровій хаті, припустимо, що він не закинув її разом з ключами в ліс, то де ж тоді вона зараз?
— Я голосую за цей дім, — промовив Том. — Давай-но роздивимося.
— М ‘яса! — дзявкнув Губер і зробив новий пірует.
— 45 —
— Звідки нам розпочати?
— Ходімо, — погукав Том. — Чоловіки більшість своїх секретів ховають в одному з двох місць: або у спальні, або в кабінеті. Дорін цього може й не знати, але ж ти знаєш. І в цьому будинку немає кабінету.
Вона увійшла до спальні Стжельке (Губер плівся слідом), де знайшлося супердовге двоспальне ліжко, застелене без витівок, по-військовому. Тесс зазирнула під нього. Ніц. Уже мало не зробивши крок до шафи, вона раптом застигла, а тоді знову повернулась до ліжка. Підняла матрац. Подивилася. Минуло якихось п’ять секунд — ну, нехай десять, — перш ніж вони вимовила сухим, безбарвним голосом єдине слово:
— Джекпот.
На пружинній сітці лежало три дамських сумочки. Той невеличкий підсумок-клатч, що лежав посередині, Тесс упізнала б де завгодно. Розчахнула сумочку. Всередині не було нічого, окрім пакуночка клінекса та олівця для брів з хитромудро затаєною на його протилежному кінчику щіточкою для вій. Вона поглянула, чи на місці шовкова стрічка з її іменем, але та пропала. Прибрано її було акуратно, але Тесс все одно помітила один крихітний поріз на витонченій італійській шкірі там, де висмикували стібки.
— Твоє? — запитав Том.
— Сам знаєш.
— А як щодо олівця для брів?
— Такі продаються в аптеках по всій Амери...
— А саме цей твій?
— Так. Мій.
— Ну, тепер ти вже переконалася?
— Я... — у Тесс клубок застряг у горлі. Вона відчувала щось, але не мала певності, що саме. Полегшення? Жах? — Так, гадаю, що так. Але чому? Чому обидвавони?
Том нічого не сказав. Бо не мусив. Дорін могла цього й не розуміти (або не бажала визнавати, якщо розуміла, бо літні леді, котрі зачитувалися її пригодами, не любили лячних вивертів), проте Тесс гадала, що сама вона все зрозуміла. Їхня Матінка трахала їх обох. Саме так сказав би психіатр. Лестер став ґвалтівником, а Ел фетишистом, котрий брав у цьому опосередковану участь. Він, імовірно, навіть допомагав запроторити одну або й обох тих жінок до труби. Цього їй ніколи не дізнатися напевне.
— Обшукувати весь дім часу займе аж до світанку, — сказав Том, — але ти можеш ретельніше обшукати цю спальню, Тессо Джин. Решту речей із сумочки він, можливо, знищив — порізав на шматочки кредитні картки і викинув їх у річку Свебрідж, як на мій здогад, — але тобі варто переконатися, бо будь-що, на чому може бути позначене твоє ім’я, приведе поліцію прямо до твоїх дверей. Почни з шафи.
Тесс не знайшла в шафі кредитних карток чи чогось іншого, що належало б їй, а втім, дещо там їй таки трапилося. Воно лежало на верхній полиці. Тесс зійшла зі стільця, на якому стояла, і розглядала цю річ зі зростаючою відразою: каченя, м’яка іграшка, либонь, улюблена колись іграшка якоїсь дитини. У цього каченяти не було одного ока, а його синтетичне хутро обвалялося. Воно було фактично здерте в кількох місцях так, ніби це каченя хтось запестив до смерті. Збоку на вицвілому жовтому дзьобі виднілася темно-бордова пляма.
185
Ім’я пса з мультсеріалу «Губер і мисливці на привидів», який транслювався щонеділі у 1973-1975 рр. на каналі Ей-Бі-Сі.
186
Порода невеличких фокстер’єрів, виведена у середині XIX століття англійським священиком Джоном «Джеком» Расселом.
187
«Kate Spade New York» — дизайнерська компанія, яку 1993 року заснувала зі своїм чоловіком Кейт Спейд (нар. 1963 р.), колишня редакторка відділу аксесуарів журналу «Мадемуазель».