Повна темрява. Без зірок
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1372-5
- Переводчик: Красюк Олександр
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повна темрява. Без зірок». Краткое содержание книги:
— Це те, що я думаю? — спитав Том.
— О Томе, я гадаю, що так.
— Трупи, які ти бачила в кульверті... могло одне з тих тіл належати дитині?
Ні, жодне з тих тіл не було настільки маленьким. Проте, можливо, кульверт під Стаґґ-роуд не єдине місце, де ховали трупи брати Стжельке.
— Поклади іграшку назад на полицю. Залиш для поліції цю знахідку. Тобі треба перевірити, чи не має він комп’ютера з даними в ньому про тебе. А потім ти мусиш звідси к чорту вшиватися.
Щось холодне й вологе торкнулося руки Тесс. Вона ледь не заверещала. То був Губер, він дивився на неї своїми яскравими очима.
— Ще м’яса! — попросив Губер, і Тесс дала йому шматочок.
— Якщо в Ела Стжельке є комп’ютер, можеш бути певним, він захищений паролем. Та ще й таким, мабуть, що мені його нізащо не зламати клацанням навмання.
— Тоді забери його та закинь у ту бісову річку, коли їхатимеш додому. Хай спить собі там, разом з рибами.
Але в будинку не виявилося комп’ютера.
Уже в дверях Тесс згодувала Губеру рештки м’яса. Він, либонь, виригає потім все на килим, але Великому Водієві до того вже нема діла.
Том запитав:
— Ти задоволена, Тессо Джин? Ти задоволена тим, що вбила не безвинну людину?
Вона гадала, що мусила б, бо тепер її самогубство виглядало явно неслушним вибором.
— А як бути з Бетсі Ніл, Томе? Як щодо неї?
Том не відповів... і знову ж таки, бо не мусив. Бо він, врешті-решт, — це вона сама.
Чи не вона?
Щодо цього Тесс не мала цілковитої певності. Та й чи має це якесь значення, якщо вона знає, що їй робити далі? А щодо завтра, то завтра вже буде інший день. Скарлет О’Гара мала щодо цього рацію [188].
Що має значення, так це те, що поліція мусить дізнатися про тіла в кульверті. Хоча б тому, що десь можуть бути родичі і друзі, котрі їх усе ще шукають. А також тому...
— Тому що плюшеве каченя підказує, що десь можуть бути й інші.
Цей голос уже належав їй.
І це було добре.
— 46 —
О сьомій тридцять наступного ранку після менш як трьох годин рвучкого, насиченого кошмарами сну Тесс увімкнула свій кабінетний комп’ютер. Але не для того, щоб писати. Писання було найостаннішим з усього, що вона наразі мала на думці.
Чи заміжня Бетсі Ніл? Тесс гадала, що ні. Того дня, в її офісі, вона не бачила на Бетсі Ніл обручки, та навіть якщо її вона могла й не помітити, то сімейних фотографій там не було точно. Єдиний образ, який вона пригадувала, це фото Барака Обами в рамці... але той одружений з іншою. Отже, маємо — Бетсі, ймовірно, розлучена або самотня. І ймовірно ж, не зареєстрована на жодному ресурсі в інтернеті. Тож у такому випадку комп’ютерний пошук не дасть їй абсолютно нічого. Тесс припускала, що може знайти її у «Стаґґер-Інн», якщо знову туди з’їздить... але вона не хотіла знову з’являтися в «Стаґґер-Інн». Більше ніколи.
— Навіщо ти вигадуєш собі клопіт? — спитав з підвіконня Фрітці. — Перевірила б принаймні телефонні номери по Свебріджу. А чим це від тебе так тхне? Невже собакою?
— Так. Це Губер.
— Зрадниця, — зневажливо промовив Фрітці.
Пошук показав їй близько дюжини різних Ніл. Один номер належав Е. Ніл. Наразі «Е» означає Елізабет? Був лише один спосіб це з’ясувати.
Не відкладаючи — це майже напевне позбавило б її хоробрості — Тесс набрала номер. Її пройняло потом, серце колотилося, мов скажене.
Телефон прогудів раз. Другий.
«Це, мабуть, не її номер. Може, він належить якійсь Едіт Ніл. Ба навіть якійсь Ельвірі Ніл».
Три гудки.
«А якщо навіть це номер Бетсі Ніл, її, либонь, немає вдома. Вона може бути зараз у відпустці, десь у Кетскілах… [189]
Чотири гудки.
...або знялася та й завіялася з кимось із «Зомбі пекарів», що тут неможливого? З соло-гітаристом. Можливо, вони разом співають «А чи зуміє твоя кицька подолати цього пса?» в душі, після того як...»
На тому боці взяли слухавку, Тесс відразу ж упізнала голос.
— Вітаю, ви подзвонили до Бетсі, але наразі я не можу підійти до телефону. Далі прозвучить гудок, а після нього ви самі знаєте, що робити. Доброго вам дня.
«Дякую, день у мене був поганий, а минула ніч була іще набагато гі...»
У слухавці прогуло, і Тесс, раніше, ніж усвідомити, що вона збирається щось сказати, почула себе, як вона вже балакає.
— Вітаю, пані Ніл, це Тесса Джин вам телефонує — авторка В’язального товариства. Ми з вами познайомилися у «Стаґґер-Інн». Ви мені віддали мій ТомТом, а я написала автограф для вашої бабусі. Ви звернули увагу на садна в мене на обличчі, і я вам тоді дещо збрехала. Не було ніякого бойфренда, пані Ніл. — Тесс заговорила швидше, боячись, що стрічка в автовідповідачі закінчиться раніше, ніж вона все розповість... для неї стало відкриттям, що їй так нестерпно хочеться все розповісти. — Мене було зґвалтовано, це так жахливо, але потім я спробувала все виправити і... я... я мушу побалакати з вами про це, тому що...
У телефоні почулося «клац», а тоді Тесс знову почула голос Бетсі Ніл, тепер уже наживо.
— Почніть спочатку, — промовила та, — але не поспіхом. Я щойно прокинулася і все ще напівсонна.
— 47 —
Вони домовилися разом поснідати в міському парку Свебріджа. Сіли на лаві біля естради. Тесс не відчувала голоду, але Бетсі Ніл змусила її покуштувати сендвіч, і Тесс, на власний подив, почала відкушувати від нього великі шматки, згадуючи при цім Губера, як той пожадливо ковтав м’ясо Лестера Стжельке.
— Почніть від самого початку, — попрохала Бетсі. Вона була спокійна, Тесс подумала: майже позаприродно спокійна. — Почніть від початку і розкажіть мені все.
Тесс розпочала із запрошення від товариства «Книгогризи-Буквоїди & Ласуни». Сама Бетсі говорила мало, лише вряди-годи вставляючи «угу» або «гаразд», щоб дати Тесс зрозуміти, що вона слідкує за розвитком історії. Розповідання породжувало спрагу, добре, що Бетсі принесла з собою також дві бляшанки крем-соди «Доктор Браун» [190]. Тесс вхопила одну з них і пожадливо випила.
Закінчила вона, коли вже перейшло за першу годину дня. Ті небагато людей, котрі теж були поприходили зі своїми ланчами посидіти в міському парку, давно вже поїли й розійшлися. Тільки дві жіночки ще вигулювали там своїх малят у ходунках, але доволі віддалік.
— Дозвольте, я викладу все прямо, — промовила Бетсі Ніл. — Ви збиралися себе застрелити, але натомість потім якийсь фантомний голос наказав вам повернутися до будинку Елвіна Стжельке.
— Так, — відповіла Тесс. — Де я й знайшла свою сумочку. І каченя з плямою крові.
— Ваші трусики знайшлися в домі молодшого брата.
— У Малого Водія, так. Вони в моєму «Експідішені». І сумочка там. Хочете на них подивитися?
— Ні. А з револьвером як?
— Він теж у машині. З одним набоєм у барабані, — вона зачудовано подивилася на пані Ніл, думаючи: «Ця дівчина з очима немов з картини Пікассо».— Ви мене часом не боїтеся? Ви ж тепер слабка ланка. Єдина, принаймні з тих, що я можу собі уявити.
— Ми на громадському майдані, сидимо в парку, Тесс. А ще ж удома в моєму автовідповідачі є теж щось на зразок зізнання.
Тесс моргнула. От, про це вона зовсім й забула.
— Навіть якщо вам якось і вдалося б убити мене так, щоб нічого не помітили он оті дві матусі...
— Я не в тому стані, щоб убивати ще когось. Ні тут, ні деінде.
— Приємно чути. Бо якщо б ви навіть заопікувалися мною і моїм автовідповідачем, рано чи пізно хтось знайшов би того таксиста, котрий привозив вас вранці в суботу до «Стаґґер-Інн». А діставшись до вас, поліцейські побачили б, що на вас достатньо підозрілих синців.
— Авжеж, — кивнула Тесс, торкаючись рукою найгірших саден. — Ваша правда. То що тепер?
— По-перше, я гадаю, найрозумніше, що ви можете зробити, це якомога довше не з’являтися на людях, допоки ваше гарненьке обличчя не почне знову добре виглядати.
188
«Завтра буде інший день» — остання фраза з роману Маргарет Мітчел (1900-1949) «Розвіяні вітром» (1936), яку промовляє головна героїня Скарлет О’Гара.
189
Catskill — мальовничі лісисті гори на північному заході штату Нью-Йорк; один з улюблених районів відпочинку мешканців усіх сусідніх штатів.
190
Створений у XIX ст. в Нью-Йорку один із найстаріших в Америці безалкогольних напоїв, який тепер випускає компанія «Пепсі-Кола»; бренд «Dr. Brown’s» залишається популярним у Новій Англії, але майже невідомий у решті штатів.